Просунутий читач, напевно, розуміє, що я не тільки воюю з українськими «правоохоронцями». Я з ними ще й регулярно спілкуюсь. Нерідко – на взаємовигідній основі.

Ось і вчора я випадково пив чай разом з одним співробітником Служби безпеки України, який зі сміхом розповів мені, як у Національному антикорупційному бюро України пояснюють потрапляння до мене флешки, що містить таємну й цілком таємну інформацію  і яка ні за яких обставин не повинна була покинути стіни режимно-секретного відділу НАБУ.

Як запевняють НАБУшники колег з СБУ, ніякого «журналіста Володимира Бойка» не існує, це – вигаданий персонаж, витвір колективної фантазії корумпованих співробітників Генеральної прокуратури України, які відкрили від імені цього неіснуючого Бойка сторінку на Фейсбуці й дописують усяку гидоту про директора НАБУ Ситника та його першого заступника Углаву. А що стосується інформації, яку викладає в Інтернеті цей так званий «журналіст Володимир Бойко», то флешку, мовляв, ніхто не губив. Ця флешка була в кишені  оперативного співробітника НАБУ, який здійснював візуальне спостереження за співробітниками Генпрокуратури зі стаціонарного посту, обладнаного в одній з квартир по вул. Петлюри в Києві. А коли прокурори виявили цю квартиру й затримали «топтунів», то вони, мовляв, відібрали цю флешку й тепер зливають інформацію в Мережу від імені казкового Володимира Бойка.

Ну, що тут сказати… Я ніякою мірою не претендую на те, що я існую. Якщо Ситнику здається, що я – вигаданий персонаж, то нехай так і буде. Але розповіді НАБУшників про те, що оперативники відділу візуального спостереження ОТУ НАБУ можуть виходити на завдання, маючи в кишенях флешки з секретними матеріалами – це свідчення того, що на чолі НАБУ перебувають люди, які уяви не мають про принципи негласних слідчих (розшукових) дій. Не кажучи вже про засади дотримання режиму секретності. А відтак колосальні кошти, витрачені на створення цієї установи, були просто викинуті на вітер.

Будь-який носій державної таємниці має доступ лише до тієї інформації, яка йому потрібна для виконання своїх службових обов’язків. Ніякий оперуповноважений навіть теоретично не може бути ознайомлений, наприклад, з переліком кандидатів, які проходили співбесіду на предмет прийняття на службу в НАБУ. Це – інформація, до якої мають відношення лише перші особи установи та кадровики. А, між тим, на флешці була саме така інформація – причому, як у вигляді файлів у форматі «документ Word», так і у вигляді файлу Excel. Щоби не було сумнівів, публікую скрини книжки Excel («Word»-івскі файли я вже викладав у попередній публікації ).

Окрім того, електронні носії (наприклад, флешки) з інформацією, що має гриф «таємно» чи «цілком таємно», ні за яких обставин не можуть покидати межі НАБУ, робота з такими носіями має здійснюватись у спеціальних кімнатах на окремих комп’ютерах, а зберігатися такі носії повинні виключно в режимно-секретному відділі. Файли документів, які складають співробітники Оперативно-технічного управління НАБУ, повинні негайно знищуватись на електронних носіях, як тільки документ буде роздрукований на спеціальному принтері в одному (!) примірнику. Якщо Ситник і Углава, які розповідають про якусь флешку, що була в кишені «топтуна», цього не розуміють, то Національне антикорупційне бюро України треба повністю, як організацію, позбавити допуску до державної таємниці.

Окрема тема – це наявність у кишенях оперативних працівників будь-яких предметів, які дозволяють ідентифікувати їх місце роботи чи рід діяльності. Ніколи й ні за яких обставин оперативник, який займається візуальним спостереженням, не може розшифровуватись – навіть перед іншими правоохоронними органами. Якщо оперативний працівник, виходячи на завдання, має при собі службове посвідчення, якісь документи чи електронні носії інформації, то керівників НАБУ треба однозначно брати під варту й вирішувати, як повертати до державного бюджету ті гроші, що були витрачені на створення цієї фейкової установи.

І наостанку хочу відповісти на обурені зойки тих громадян, які проходили співбесіду в НАБУ на предмет працевлаштування й персональні дані яких я оприлюднив. Мені цих громадян зовсім не шкода. Вони прохались на роботу в НАБУ заради високої зарплатні – від 25 тис. грн. на місяць. Але при цьому не подумали, чим вони ризикують, пропонуючи свої послуги організації, яка була створена аферистами заради розкрадання американських ґрантів. Сподіваюсь, тепер вони зрозуміли, що таке зв’язуватись з шахраями, які, до того ж,  не здатні зберігати чужі таємниці. А всім іншим нехай це буде наукою.