15 вересня 2016 року виповнився рік з дня складання присяги першими детективами Національного антикорупційного бюро України та початку роботи НАБУ. Ще на стадії обговорення відповідного законопроекту було очевидним, що створення чергового «правоохоронного органу» у феодальній  країні навіть теоретично не може мати якесь відношення до боротьби з корупцією, а НАБУ неминуче перетвориться на найкорумпованішу установу. Але хто міг подумати, що вже за лічені місяці створене з такою помпою Національне антикорупційне бюро України поставить свою діяльність на комерційні рейки та буде займатись лише незаконним прослуховуванням телефонів та слідкуванням за громадянами на замовлення злочинних угруповань?

Історія про те, як НАБУїни без санкції суду прослуховували телефон хорватського підприємця Лубомира Мудріча на замовлення його конкурентів, стала черговим епізодом у бурхливій кримінальній діяльності директора НАБУ Ситника, його першого заступника Углави та заступника генпрокурора Холодницького. Як невдовзі виявилось, співробітники Оперативно-технічного управління НАБУ без санкції суду також здійснювали візуальне спостереження за слідчими Генеральної прокуратури, виконуючи замовлення злочинного угруповання з Одеси, відносно членів якого в Генпрокуратурі розслідувалось кримінальне провадження.

Окрилені повною безкарністю Ситник з Холодницьким пішли ще далі: 20 серпня 2016 року співробітники НАБУ приблизно о 21 год 20 хв. в центрі Києві, на вулиці Панківський, вчинили напад на військового прокурора сил АТО Костянтина Кулика та спробували його викрасти, силоміць усадивши в автомобіль. Кулику вдалось вирватись, наступного дня Голосіївське Управління ГУ Нацполіції в м.Києві за фактом замаху на викрадення людини відкрило кримінальне провадження №12016100010008242.

Але що можуть зробити поліцейські проти наскрізь корумпованої й абсолютно безконтрольної державної структури, яка має власний підрозділ спецпризначенців і керівників, не обтяжених повагою до закону?

За кілька днів по тому Кулик помітив, що за ним слідкують кілька екіпажів візуального спостереження. Годі й казати, що жоден з державних номерних знаків, які були на автомобілях спостереження, ніколи в Україні не видався. Сфотографувавши «топтунів» та іхні авто Кулик звернувся з заявою на ім’я прокурора м.Києва Говди, оскільки мав усі підстави вважати, що саме ці «нишпорки» вчинили спробу його викрадення 20 серпня 2016 року.

Ось фотографії співробітників Оперативно-технічного управління НАБУ, які здійснювали незаконне візуальне спостереження за військовим прокурором сил АТО, з автомобілів з фіктивними державними номерними знаками.

У тому, що за Куликом здійснює негласні заходи саме НАБУ немає жодних сумнівів. На наступній фотографії – дует колишніх співробітників Міністерства внутрішніх справ, які недавно перейшли на службу до Оперативно-технічного управління Національного антикорупційного бюро і які свого часу «засвітились» під час слідкування за активістами Майдану.

Оскільки директор НАБУ Ситник має дуже віддалену уяву про принципи оперативної роботи (він фахівець, здебільшого, з земельних питань і орієнтується, хіба, у розцінках на земельні ділянки в Пущі-Водиці), установочні дані співробітників відділу візуального спостереження Оперативно-технічного управління НАБУ таємниці не становлять і я їх вже частково оприлюднював.

Про те, що візуальне спостереження за Куликом є незаконним, як і прослуховування його телефонів, також сумніватись не доводиться.

Високі відносини між директором НАБУ Артемом Ситником, заступником генпрокурора Назаром Холодницьким, який, типу, здійснює прокурорський нагляд за Ситником (а, насправді, виконує функції його піар-обслуги) та військовим прокурором сил АТО Костянтином Куликом є загальновідомими. Кулик систематично викриває Ситника з Холодницьким у корупції та беззаконні, натомість «антикорупціонери» з 25 грудня 2015 року розслідують щодо Кулика кримінальне провадження, відкрите за статтею ч.2 ст. 368-2 КК України – «незаконне збагачення», інкримінуючи Кулику витрати, що перевищують його зарплатню.

Але за 9 місяців справу щодо Кулика НАБУїни в суд передати так і не спромоглись – і це не дивно. Судячи з опублікованого «Українською правдою» тексту підозри, НАБУ переслідує Кулика за сумнівні витрати, зроблені в період з 2010 по квітень 2015 року. А кримінальна відповідальність за незаконне збагачення в нинішній редакції була встановлена лише в березні 2015 року. Тому Ситник, який проводив шумні прес-конференції з обіцянкою відправити Кулика на лаву підсудних, тепер задіяв усі оперативні можливості в сподіванні «накопати» на Кулика бодай якийсь компромат.

Але є нюанс: статтею 246 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що негласні слідчі (розшукові) дії, до числа яких належить візуальне спостереження за особою та зняття інформації з каналів зв’язку, можуть проводитись виключно в кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. А незаконне збагачення не належить до категорії таких злочинів і прослуховувати телефон та слідкувати за людиною, яка підозрюється в незаконному збагаченні, неприпустимо. А відтак НСРД, які Ситник і Холодницький незаконно проводять відносно Кулика, є зайвим доказом того, що на чолі Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупціної прокуратури опинився дует відморозків, для яких законність – то порожній звук.

Напевно, якби НАБУїни з таким заповзяттям слідкували б не за Костянтином Куликом, а за суддею Дніпровського райсуду Києва Миколою Чаусом, останній би не втік за кордон. Але на Чауса, вочевидь, замовлення не надійшло.

Пікантності ситуації надає та обставина, що військовий прокурор сил АТО є носієм дуже специфічних державних таємниць. І якщо Служба безпеки України не реагує на спроби його викрасти, явно незаконне прослуховування його телефонів та здійснення за ним візуального спостереження, то чому досі голові СБУ Василю Грицаку не обраний запобіжний захід за підозрою в службовій недбалості? Чи історія з оперативниками міліцейського «сьомого флоту», які 16 років тому викрали  журналіста Георгія Гонгадзе, так нікого нічому не навчила?

Коли створювалось Національне антикорупційне бюро України «громадські активісти», які щедро фінансуються з-за кордону, на кожному розі плескали язиками, що НАБУ за лічені місяці припинить у країні системну корупцію, ліквідує схеми розкрадання державного бюджету керівниками міністерств і відомств  та відправить за ґрати чиновників найвищого ґатунку. За рік, що сплинув з початку роботи НАБУ, Ситник з Холодницьким не повідомили про підозру жодній вищій посадовій особі (міністри, керівники Національного банку України, РНБОУ, Рахункової палати, Генпрокуратури тощо) і це при тому, що на 2016 рік на утримання цієї установи виділено 1,5 млрд. грн. з загального й спеціального фонду державного бюджету. При чисельності працівників НАБУ 506 осіб, за перше півріччя 2016 року Національним антикорупційним бюро України розслідувалось лише 194 кримінальних провадження, з них передано до суду тільки 24. При цьому ці провадження стосуються, переважно, приватних осіб, адвокатів, держслужбовців (у тому числі суддів і прокурорів) низових ланок та керівників підприємств.

Іншими словами – НАБУ, отримавши 1,5 млрд. грн. бюджетного фінансування, займається, переважно, тим, що обслуговує бізнес-угруповання та приймає замовлення на незаконне прослуховування телефонів і зовнішнє спостереження за підприємцями та правоохоронцями. Це – прямий наслідок відсутності в Україні прокурорського нагляду за додержанням законності. А спроба нападу на військового прокурора сил АТО з метою його викрадення  лише свідчить, що за рік свого існування Національне антикорупційне бюро України пройшло шлях від фейкової установи до організованого злочинного угруповання, озброєного на кошти українських платників податків.