Тому що аферисти

 

0ba5918f25f22a21e6256d978c8bd7d7Квартирний скандал, спричинений придбанням колишнім журналістом, а нині – народним депутатом Сергієм Лещенком, елітної нерухомості –  не перший у середовищі української «незалежної журналістики». У 2004 році з не меншим азартом обговорювались статки іншої провідної дописувачки – Анни Герман. Анна Миколаївна якраз пішла в політику, покинула Київське бюро Радіо «Свобода» й стала прес-секретарем тодішнього двічі несудимого прем’єр-міністра Віктора Януковича, плескаючи на кожному розі язиком про свої статки й неймовірний талант.

«Я завжди дорого коштувала, і ви це знаєте. І всюди, де я буду працювати, я буду працювати за добрі гроші», – заявила Герман на своєму першому брифінґу в Кабміні 13 травня 2004 року. Брифінґ проводився у зв’язку з публікацією «Українською правдою» моєї статті «Курс кримінального прем’єрознавства» з правовим аналізом інформації про колишні вироки щодо Януковича, ми з Сергієм Лещенком на тому брифінгу слухали придуркувату Ганю й від душі веселились.

hannusya

Але найбільше Анна Миколаївна порадувала прогресивну громадськість своєю розповіддю про квартиру біля Національної Опери – неподалік від будинку, де за плином 12 років квартиру придбав Сергій Лещенко. «Музику в нашій родині всі люблять і прекрасно на ній розуміються. Навіть квартиру в Києві я вибрала напроти Оперного, оскільки вирішила: якщо буду жити поруч, буду частіше ходити в театр», – розповідала Ганька в інтерв’ю (це був перший випадок в історії людства, коли інтерв’ю давала прес-секретар) газеті «Факти» в серпні 2004-го. От тільки музика тут ні до чого. Квартиру біля Опери Ганька шахрайським шляхом видурила в покійного нині керівника української редакції Радіо «Свобода» Романа Купчинського – старого досвідченого ЦРУшника, якого СБУ через систематичне цькування в етері президента Кучми (це було в розпал «касетного скандалу») вислала з України.

Купчинський перед від’їздом вирішив продати квартиру в центрі Києва, Ганька стала благати, щоби квартиру він продав їй, пообіцявши того ж дня розрахуватися. Купчинський повів Ганьку до нотаріальної контори, оформив договір купівлі-продажу, поставив підпис під фразою, що гроші від Анни Миколаївни Герман отримав у присутності нотаріуса, а після того, як Ганька забрала свій примірник договору, з’ясувалось, що про гроші – це вона так пожартувала. Після чого в’їхала в квартиру.

Цю історію мені розповідав сам Купчинський (я працював у Київському бюро Радіо «Свобода», Роман жив у Празі, але ми спілкувались редакційним телефоном), тож невдовзі по виході Ганчиного інтерв’ю з розповіддю про любов до музики я в жовтні 2004 року написав з цього приводу статтю для очолюваного Юрієм Луценком тижневика «Грані-плюс».

Писав, як зараз пам’ятаю, у суботу (газета версталась по неділях) на спортивному аеродромі «Чемер» у проміжках між парашутними стрибками. А для заголовку взяв фразу, яка яложила очі всій Україні. Бо якраз почалась кампанія по виборах президента й на кожному кроці бовваніли біг-борди з портретом «міцного господарника» та гаслами: «Тому що лідер» або «Тому що послідовний».

ТОМУ ЩО АФЕРИСТКА

Володимир Бойко, «Грані-плюс», 2004рік

58d56651df2eТут нещодавно до київського бюро радіо „Свобода” Ганя Стеців приходила. Тобто та, яка Герман. Ну, що в Януковича прес-секретарем працює. Шампанське приносила – „брют” і „червоне напівсолодке” виробництва Артемівського заводу шампанських вин (кажуть, прем’єр-міністр настільки наляканий отруєнням Ющенка, що тепер унутрішньо споживає продукцію виключно донецьких виробників і підлеглих до того привчає). Бартер пропонувала. Ви, мовляв, мене назад на „Свободу” візьміть, а я за це поверну ваше радіо в FM діапазон. Листа навіть співробітникам української служби надіслала з обіцянками влаштувати трансляцію „Свободи” по всій країні. Аби тільки назад.

Ганя в нас тепер особа публічна – інтерв’ю роздає, результати наступних президентських виборів пророкує й частоти в радіодіапазоні ділить. Одним словом, великому кораблеві – велике плавання. І хоча Ганя плавати до пуття не вміє, у вирі бурхливого сьогодення напевно не потоне. Спливе. От тільки не знає колишній керівник київського бюро радіо „Свобода”, що за її нинішнього шефа тепер під час редакційних урочистостей зазвичай другий тост піднімають. Третій – як водиться, за жінок, перший – за свободу слова. А другий – завжди за Віктора Федоровича, який, нарешті, зміг вирішити наболіле кадрове питання української служби „Свободи”, звільнивши від Гані київське бюро. За це прес-службу прем’єр-міністра журналісти проміж себе називають „подотделом очистки”, але все однаково Віктору Федоровичу вдячні. І навіть пропонують медальку йому яку-небудь дати – за вагомий внесок у зміцнення української журналістики. Або хоча б грамоту якусь від „Репортерів без кордонів”.

Користуючися нагодою, висловлюю пану Януковичу свої найщиріші співчуття. Ось кому не позаздриш – так це прем’єр-міністрові України. Мало того, що молодість пройшла по таборах та тюрмах, так і під старість спокою не має, оскільки примушений кожного дня бачити Ганю з її інтелектом. Тут мимоволі впадеш в колаптоїдний стан без усякого там яєчного замаху.

До речі, хочу заявити про свою категоричну незгоду з авторами численних анекдотів, саг і поем, присвячених втраті Януковичем свідомості під час відвідування Івано-Франківська 22 вересня. По-перше, не можна втратити того, чого немає. А, по-друге, є всі підстави припускати, що на лікарняному ліжку Янукович опинився зовсім не через кинуту в нього курячу яйцеклітину (бо що такому бугаю вдіється від одного розбитого яйця, якщо воно, до того ж, чуже?). То, певно, Віктор Федорович ознайомився з Ганьчиним інтерв’ю, яке пані Герман дала з нагоди знаменної події в житті країни – 100 днів свого перебування на посаді прес-секретаря прем’єр-міністра. Тепер, виявляється, є й таке свято. Розуміючи, що 200 днів в Кабміні вона чи навряд протримається, Ганя наостанку вирішила ще раз розповісти про свої чесноти й неймовірну талановитість, розіславши свій витвір по інформагентствах. А якийсь негідник, мабуть, взяв і підсунув Януковичу підшивку газет з Ганькиними перлами. Ось і не витримав прем’єрський організм – спочатку реанімаційна палата у Франківській лікарні, а потім ще й два дні госпіталізації у Феофанії.

Ну, дійсно, чи міг Янукович встояти на ногах, прочитавши отаке:

Мені здається, що я вступила в задзеркалля. Я бачу те, чого ніколи не могла б побачити, будучи просто журналісткою… За сто днів поряд з Януковичем я, може три-чотири рази бачила його без залізного панцира, в якому він ходить нащодень… Повірте мені, це дуже потужна особистість. Україна ще не має уявлення, наскільки потужна. Я спостерігала за Януковичем у різних ситуаціях”.

Сподіваємося, що панцир прем’єр скидав перед Ганею не в сауні, а, говорячи про „різні ситуації”, вона мала на увазі щось пристойне. Хоча, як знати. Додумалася ж пані Герман вмістити на урядовому сайті листа викладачів та студентів дніпропетровських учбових закладів, які побажали прем’єру „найскорішого ОДРУЖЕННЯ” після яєчного теракту. Мабуть, підсвідомість спрацювала.

Ще одне відкриття – виявляється, за сто днів роботи на державній службі Ганя так і не зрозуміла, чим має займатися прес-секретар, а саме – щоденною копіткою працею з аналізу поточних публікацій у пресі, організацією спілкування свого роботодавця з журналістами або хоча б виправленням величезної кількості граматичних помилок у тих паперах, що змушений власноруч заповнювати „проффесор” Янукович через участь у президентських виборах. Натомість керівник прес-служби пише книжку про боса: „вона буде називатися „Залізний Господар. Правда про Віктора Януковича”. І ще я мрію про незалежну телепрограму , яка називалася б „Просто в очі” . Якби мені це вдалося, я вважала би, що щось зробила в українській журналістиці”. Ганці навіть на думку не спадає, що робота прес-секретаря має таке ж відношення до журналістики, тим більше незалежної, як нафталін до виробництва тістечок. Залишається лише подякувати Богові, що Ганя хоча б усвідомлює, що на державній посаді „ти не можеш висловлювати власну думку, а лише думку уряду, прем’єр-міністра”. Але бідолашному Януковичу від того не легше.

Ще під час свого першого, нині вже легендарного, брифінґу 13 травня 2004 року, де Герман порівнювала прем’єра з Африкою та запевняла присутніх у його винятковій законослухнянності, Ганя купалася в променях слави та розповідала – від імені уряду та прем’єр-міністра – про свої неймовірні здібності й матеріальні статки.

Якщо ви будете таким талановитим, як я, — заявила Герман запрошеним на брифінґ представникам ЗМІ, — ви зрозумієте, що журналісту все можна зробити, якщо він цього хоче… Я, як прес-секретар прем’єр-міністра, є досить поінформованою особою. Я б вам бажала мати таку поінформованість, як я маю – може, тоді ваші статті були трохи інакші … Я працюю з кимсь лише доти, доки мені це цікаво… Я завжди дорого коштувала, і ви це знаєте. І всюди, де я буду працювати, я буду працювати за добрі гроші”.

О, сумніватися в здібностях Гані продаватися за добрі гроші не доводиться. Інша річ, що ідіотів, які б фінансували подібну „незалежну журналістику”, все менше й менше. Янукович, здається останній. Принаймні, все, що можна було з нього витягнути, Ганя вже отримала й тепер перебуває в пошуках нових дурнів, роздаючи рекламні інтерв’ю на кшталт того, що вмістила газета „Факти”.

Я дуже полюбляю одяг марок Max Mara і Laurel за їхній стриманий стиль, — розповіла читачам цієї газети від імені уряду державний службовець Ганя Герман. – Якщо купляю, то саме ці марки. … Я ще не цікавилася розмірами зарплатні. Це не головне. Гроші заробляти завжди вміла … Люблю купляти срібло. Можу годинами ходити по „блошиних” ринках і антикварних магазинах у пошуках старовинних срібляних штучок”.

Шкода, звісно, що „Факти” не розвинули тему Ганчиного добробуту й не поцікавилися, в який спосіб „незалежна журналістка” змогла виховати в себе потяг до срібла, антикваріату й одягу від найдорожчих виробників. Шкода також, що Ганя не розповіла читачам про те, за що ж саме найкращі представники партії СДПУ(о) подарували їй шикарний автомобіль через місяць після того, як радіо „Свобода”, де Герман тоді працювала, було викинуто з FM діапазону. Невже за те, що Ганя, маючи певні адміністративні можливості, ігнорувала пропозиції регіональних радіостанцій поновити трансляцію передач „Свободи”? Якщо це так, то залишається лише поспівчувати нашій героїні — подаровану есдеками машину старшенький синочок Ганьки невдовзі розбив, а нової такої дурнички не передбачається.

Тому ми спробуємо заповнити прикрий пробіл у газеті „Факти” і прокоментувати тільки одне місце з інтерв’ю Герман – те саме, де вона розповідає про свою київську оселю.

Музику в нашій родині всі люблять і прекрасно на ній розуміються. Навіть квартиру в Києві я вибрала напроти Оперного, оскільки вирішила: якщо буду жити поруч, буду частіше ходити в театр… У невеликій трикімнатній квартирі все достатньо скромно. Я прихильник старовинних речей тому, наприклад, є двійка-трійка предметів антикварних меблів, які я привезла з Варшави. Потім кілька ваз на підлозі, які нагадують про Африку. Я закохана в цей континент і один час навіть зловживала цим почуттям, заваливши квартиру сувенірами, привезеними звідтіля. А єдиною окрасою нашого житла є камін”.

Музична витонченість підлеглих Януковича не може на вражати. Придбати квартиру в Києві неподалік Національної Опери заради того, щоби бути ближче до прекрасного – це круто. У 2002 році, коли Ганя в’їхала в цю „невеличку трикімнатну квартиру”, подібне помешкання коштувало щонайменше 200 тисяч доларів (зараз – як мінімум півмільйона). Ну хто після цього посміє стверджувати, що в Україні придушується незалежна журналістика? Принаймні, колишній хазяїн цієї квартири тепер напевно знає, що „журналістам” на кшталт пані Герман пальця (не кажучи вже про інші частини тіла) у рот класти не можна. А довідався він про це так.

Кілька років тому з Києва на мешкання за кордон виїжджав один з керівників радіо „Свобода”. Так склалося, що виїжджав він терміново й тому хотів скоріше продати свою трикімнатну квартиру в центрі столиці. Оскільки часу на пошук грошовитих покупців не було, хазяїн звернувся до Гані з запитанням, чи не знає вона, хто міг би придбати його помешкання. Ганя сплеснула руками й стала запевняти, що давно збирала гроші й ладна хоч зараз внести потрібну суму. Тим більше, що прохав знайомий за елітарне житло смішні як для такої квартири гроші – 80 тисяч доларів.

Побачивши, що клієнт заковтнув гачок та вже збирається йти до нотаріуса з тим, щоби оформити договір купівлі-продажу житлового приміщення, Ганя вручила наївному господареві п’яту частину суми й попрохала не сумніватися в її чесності. Не розуміючи, з ким має справу, хазяїн квартири погодився почекати з рештою грошей та вручив Гані документи на житло. Після цього Ганя в’їхала в квартиру й пояснила знайомому, що всю суму вона, можливо, віддасть. Але потім. Коли-небудь. Якщо будуть зайві гроші.

Про квартирну аферу, внаслідок якої „Ганька-золота ручка” стала власницею помешкання біля Опери, знає якщо не половина Києва, то щось біля того. Напевно, знають про це й у оточенні Януковича, від імені якого Ганя регулярно вихваляється в пресі своєю заможністю. Більш того, днями автор цих рядків телефонував за кордон і питався в колишнього хазяїна квартири, чи читав він інтерв’ю прес-секретарки з розповіддю про її любов до оперного мистецтва. Виявляється, читав. І навіть висловив припущення, що саме завдяки цій історії двічі судимий прем’єр-міністр України, відчувши в Гані споріднену душу, запросив її на роботу до себе. Бо в іншому випадку чи навряд пані Герман стала б виносити на публіку своє „квартирне питання” та вихвалятися, по-суті, тим, як вона кинула „лоха” на „бабки”.

Як писала газета „Факти”, вміщуючи Ганьчину розповідь про квартиру напроти Опери, „Особистість Ганни Герман є настільки неоднозначною, що в строгих кабмінівських інтер’єрах вона виглядає дещо екзотично, проте в стінах польського Сейму чи штаб-квартири ООН цілком органічно”. Можливо, в Сейм чи штаб-квартиру ООН дійсно пускають аферистів – нам то не відомо. Що ж до української екзотики, то автор цих рядків, заходячи раніше до Кабінету Міністрів, тільки шапку ближче до грудей притискував, аби не вкрали. Тепер, після переходу Герман до команди Януковича, доводиться про всяк випадок ще й гаманця ховати.

Але Герман, яка перетворює свого шефа на загальноукраїнське сміховисько, це турбує не сильно. Як не хвилює її й те, що пишуть про непересічну постать прес-секретаря Януковича колишні колеги.

Для мене дуже важливо, — заявила Ганя в черговому інтерв’ю, — відчувати внутрішній затишок. Якщо зрання я прокидаюся й у мене немає докорів сумління, я можу читати про себе все, що завгодно”.

Ну що ж. Нехай читає.

Опубліковано у Високі достойники. Додати до закладок постійне посилання.

4 Responses to Тому що аферисти

  1. Кінг-конг коментує:

    та нічого вона не зрозуміла і не зрозуміє – в агентів кгб совісті нема і рідних дітей вони можуть навіть їсти

  2. Сергей коментує:

    За все в этом мире надо платить и Ганька заплатила ценой жизни своих двоих детей. Интересно после этих смертей произошла переоценка ценностей у этой мадам или она ограничилась только тюнингом лица при помощи пластического хирурга…

  3. Ярослав коментує:

    Спасибо
    Полезно и информативно

  4. point коментує:

    Спасибо за вашу статью! Существует ли где нибудь в открытом доступе собрание всех ваших статей и записей?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s