«Підорасти» з великої букви

Відходять у історію бурхливі події, що потрясали Україну на початку третього тисячоліття. Виросло нове покоління, яке не чуло про «плівки Мельниченка», з трудом пригадує, хто такий Гонгадзе й, тим більше, нічого не знає про «справу 9 березня». А, між тим, у 2001-2003 роках ця кримінальна справа була одним з найпомітніших збудників політичного життя країни, а заарештовані й згодом засуджені по цій справі члени організації УНА-УНСО («Українська національна асамблея – Українська націоналістична самооборона») були визнані Радою Європи політв’язнями.

Свою назву кримінальна справа отримала в зв’язку з тим, що саме 9 березня 2001 року, на день народження Тараса Шевченка, члени УНА-УНСО безуспішно намагались перешкодити Леонідові Кучмі покласти квіти до пам’ятника Кобзареві в Києві. З 15 грудня 2000 року в столиці вирувала акція «Україна без Кучми», організована тодішньою опозицією після оприлюднення лідером Соціалістичної партії України Олександром Морозом записів розмов, зроблених у кабінеті Гаранта Конституції, на яких Леонід Данилович дає вказівки розправитись з журналістом Георгієм Гонгадзе, тож не дивно, що УНСОвці, які були рушійною силою протестів, вирішили, що допускати Кучму до пам’ятника Шевченкові – то ганьбити національну святиню.

Напередодні парк Шевченка був оточений щільним кільцем міліціонерів, о 8-й ранку президент поклав квіти до пам’ятника й чкурнув у закордонну поїздку, після чого міліція затримала кількох мітінгувальників. У відповідь протестувальники відправились у похід центром міста під стіни Міністерства внутрішніх справ України з вимогою звільнити затриманих, а потім – до Адміністрації Президента. Але на підступах до вулиці Банкової багатотисячний натовп був зупинений бійцями загону міліції спеціального призначення «Беркут», почались масові сутички, у хід пішли каменюки з боку демонстрантів і кийки та сльозогінний газ – з боку «беркутівців».

А за перебігом ще кількох годин у Києві, насамперед на залізничному вокзалі, почались облави. Міліція затримувала й доставляла в райуправління всіх, вдягнутих у вишиванки чи тих, хто хоча б розмовляв українською мовою. Зрозуміло, що «правоохоронцями» також був розгромлений штаб УНА-УНСО на вулиці Димитрова й затримані активісти цієї організації на чолі з її лідером Андрієм Шкілем. Але вже наступного дня майже всі з понад 300-х осіб, захоплених міліцією в полон, вийшли на волю. За ґратами залишились лише 19 УНСОВців, які згодом були засуджені до різних строків позбавлення волі й так і не були реабілітовані – ані за часи президента Ющенка, ані пізніше.

Але найдовше – аж до початку 2005 року – тягнувся суд у «справі 9-го березня» над найнебезпечнішим з обвинувачених – захисником УНСОвців адвокатом Тетяною Монтян, яка зазіхнула навіть не на устої феодального державного ладу України, а на святе – на сексуальну орієнтацію доблесних українських «правоохоронців».

Інкриміноване Тетяні Монтян злодіяння сталося 21 січня 2002 року в залі судових засідань (якщо такою можна вважати приміщення кінотеатру «Загреб») під час перерви в слуханні «справи 9 березня». На той момент судове дійство, в якому членів УНА-УНСО обвинувачували в заподіянні тілесних ушкоджень охоронцям громадського порядку під час акції протесту, набуло характеру відвертого фарсу. А завдяки гострій на язик Монтян, яка захищала підсудних, засідання час від часу переривалося гомеричним реготом у залі – у ті часи адвокатам ще дозволялось виступати в процесі й навіть глузувати з недолугих обвинувачів на кшталт прокурора Кузовкіна.

Тож не дивно, що після порушення кримінальної справи проти адвоката Монтян та її відсторонення від захисту УНСОвців  організатори процесу зітхнули з неймовірним полегшенням.

Один раз – не «Підораст»?

Як стверджує постанова про притягнення Тетяни Миколаївни Монтян до кримінальної відповідальності, свою злочинну діяльність вона розпочала в той день з того, що «без дозволу судді та начальника конвою намагалася отримати записку від підсудного Литвиненка П.М.». Ну то й що з того? – Може знизати плечима людина, не дуже обізнана з особливостями українського правосуддя, – стаття 48 тодішнього Кримінально-процесуального кодексу України та Закон України «Про адвокатуру» надавали захисникові право на побачення з підзахисним віч-на-віч у будь-який момент, без будь-якого на те дозволу й без жодних обмежень у кількості та тривалості побачень. Що ж стосується документів, пов’язаних з виконанням адвокатом своїх обов’язків, зокрема листування з підзахисним, то вони не підлягали (як і не підлягають зараз) огляду, розголошенню чи вилученню.

Але то в теорії, а на практиці в країні, де і влада, і опозиція постійно розпатякує про європейський вибір, адвокатів залякують, обшукують, б’ють і тримають за ґратами. Тому зовсім не дивно читати про подальший перебіг подій у залі «Загребу» отаке: «конвоїр Поліщук В.Д. намагався перехопити записку і схопив адвоката Монтян Т.М. за праву руку, відводячи її від клітки», – пише старший слідчий Голосіївської прокуратури А.Сайчук, якому не завдає жодних незручностей та обставина, що адвокат в кримінальному процесі є недоторканою особою і конвоїра, який посмів застосувати до нього фізичну силу, в будь-якій іншій країні негайно самого взяли б під варту. «В цей час адвокат Монтян Т.М. зіжмакала цю записку в своїй лівій руці і конвоїр Борсук Г.Р. схватив за кінчик цієї записки, внаслідок чого вона розірвалася».

Що відбулося далі, слізно живописує сам старшина міліції Борсук Геннадій Рафаїлович, 1968 року народження. На запитання слідчого щодо безчинств адвоката Монтян, Геннадій Рафаїлович, як на духу доповів, що «особисто мене вона обізвала «Підорастом». Так слідчий з великої букви в протоколі допиту й записав.

 

Щоправда, сама Тетяна Монтян на допитах стверджувала, якщо вона й висловлювалася подібним чином, то це було, по-перше, іншого дня, і, по-друге, на адресу зовсім не конвоїрів, а державного обвинувача Кузовкіна. При цьому вона абсолютно не мала на меті його образити, а тільки констатувала факт, загальновідомий у широких колах юридичної громадськості. Причому, йменувала вона його так з маленької літери, оскільки жодних підстав для вживання великої не вбачала. І тому вважає застосування заголовної букви при безграмотному написанні цього слова в протоколі допиту Борсука явною ознакою манії величі.

Але оскільки для відсторонення норовливого адвоката від резонансної справи одних лише сумнівів у статевих нахилах чи то конвоїрів, чи то пана прокурора недостатньо, то в постанові слідчий про всяк випадок написав, що адвокат ще й ударила конвоїра Поліщука В.Д. «рукою в обличчя, заподіявши йому фізичний біль». Щоправда, ніяких слідів на міліцейському писку той удар не залишив і судово-медична експертиза зробила висновок, що жодних ознак тілесних ушкоджень немає, тим не менш, тодішній прокурор Києва Юрій Гайсинський санкціонував порушення кримінальної справи проти адвоката.

Втім, справедливості заради хочу зазначити, що останньою краплею, яка переповнила чашу прокурорського терпіння, стала навіть не бійка з конвоїром у кінотеатрі «Загреб», а спроба Тетяни Миколаївни з’їсти матеріали іншої кримінальної справи, де вона також захищала підсудного й де все обвинувачення ґрунтувалось виключно на явці з повинною, яку з підсудного вибили міліціянти після затримання.

Після того, як справа стала розглядатись судом, наша героїня в перерві між засіданнями забажала ознайомитись з матеріалами. На ознайомлення вона прийшла з чаєм у термосі, взяла перший том, сіла в куточку канцелярії і, запиваючи чаєм, зжерла кілька сторінок – явку з повинною та протокол першого допиту. А ще з десяток сторінок залила чаєм і добряче пожувала.

Тому при всі повазі, яку прокурор Києва мав до чоловіка Тетяни, судді Апеляційного суду Києва Василенка (до речі, його, як і Гайсинського звати Юрій Олександрович), далі терпіти знущання Монтян з українського, прости господи, правосуддя Гайсинський не міг.

Страшна помста судді Воліка

На початку судового слухання справи проти членів УНА-УНСО ніхто й припустити не міг, що відносно адвоката, якого добре знав якщо не весь Київ, то, принаймні, його половина, можуть порушити кримінальну справу. А сама Тетяна була навіть якось помічена в ресторані (де перебувала з дозволу свого чоловіка, ясна річ) на пару з керівником слідчої групи Служби безпеки України, що розслідувала «справу 9-го березня», Миколою Герасименком. Це сталося після того, як до Кримінально-процесуального кодексу були внесені зміни, які дозволили адвокатам застосовувати технічні засоби при ознайомленні з матеріалами справи.

Слідство в справі проти УНСОвців на той момент було вже завершено, відбувалося ознайомлення з матеріалами, і Тетяна заявила клопотання керівникові слідчої групи Герасименку дати дозвіл зняти копію з багатотомової справи.

Який сенс було Герасименкові пручатися та відмовляти адвокатові в задоволенні клопотання, сказати важко. Може хотів продемонструвати всевладність свого відомства, може – велика буква давалась взнаки, але копіювати справу він адвокатові заборонив.

Тетяна здивувалася:

– Що ти переймаєшся, шановний, все однаково після передачі справи до суду мені суддя дозволить копіювати.

– Не дозволить, я сам про це суддю попрохаю.

– Спорімо, що дозволить.

– Та кажу тобі, що не дозволить.

Урешті-решт, захисник і керівник слідчої групи в присутності обвинуваченого Андрія Шкіля, якого закликали бути свідком, уклали парі на дві пляшки текіли та похід до ресторану. А за кілька днів по тому обвинувальний висновок був затверджений і справа пішла до суду, точніше, до судді Івана Воліка, відомого своїм небайдужим ставленням до спиртних напоїв.

Перед розпорядчим засіданням підходить Монтян до судді та питає:

– Ваню, хочеш «на шару» пляшку текіли?

– Звичайно, Тетяно, а що треба зробити?

– Напиши от тільки на моєму клопотанні «дозволяю».

– Усього на всього? Без проблем. А де текіла?

– Та Герасименко має виставити дві пляшки, якщо ти дозволиш справу скопіювати, ми парі уклали в присутності Шкіля. Одна пляшка – твоя.

Волік з радістю поставив закарлючку, і Тетяна три тижні, як політкаторжанка, копіювала в коридорі суду всі вісімдесят томів справи на портативному копірі. А як впоралася, зателефонувала Герасименку : «Миколо, жени текілу».

Довелося слідчому запрошувати Монтян у ресторан. Випили, закусили, Тетяна й питає: «А де текіла, ти що, не приніс?» – «Приніс», – каже гебульник, – і дістає з кишені дві маленькі пляшечки по 50 грамів. Стала Тетяна соромити свого кавалера прямо в ресторані, мовляв, плінтус відпочиває в порівнянні з рівнем падіння «контори» в безодню жлобства. «А ми, – каже Герасименко, – об’єм пляшок не обумовлювали».

Наступного дня до Монтян, яка стояла в коридорі суду, оточена журналістами та родичами підсудних, підійшов суддя Волік: «Таню, а де моя текіла?». Монтян радісно достає маціпусіньку пляшечку. «Що ти принесла, ми ж домовлялися на пляшку?» – «А це що, по-твоєму? Не подобається – телефонуй Герасименку. Я обіцяла віддати тобі одну з тих двох пляшок, що він мені програв. Вчора цей жлоб розрахувався. Які претензії до мене?».

Образа судді Воліка, кажуть, була безмежною. Він тільки-но зібрався випустити під підписку про невиїзд підсудних УНСОвців, причому за якихось там жалюгідних 50 тисяч доларів, які йому вже зібрала опозиція, а тут отаке. Плюнув Волік: «Нічого, – каже, – я під час проголошення вироку відіграюся».

А за кілька тижнів по тому телефонує Монтян Віталій Федорович Петруня, начальник СІЗО СБУ, який у Аскольдовому провулку, де перебували ув’язнені УНСОвці, та розповідає, що готується проти неї якась провокація. Приходили, мовляв, до нього менти та прохали, щоби той підписав фальшивий акт про те, що, начебто підзахисні Тетяни повернулися після побачення з адвокатом п’яними і що, буцімто, це Монтян передала їм горілку.

Достопочтенна матір чотирьох дітей зустрічає 2004 рік

Петруня, як людина порядна, на таку пропозицію обурився, пояснивши, що по-перше, підсудні завжди приходили тверезими, по-друге, адвокат Монтян ніколи ніяких недозволених речей їм не передавала, а по-третє, якщо комусь з них захотілося б випити, він би і сам налив – хлопці ще не засуджені й права випити їх ніхто не позбавляв.

Тому начальник СІЗО порадив бути обережнішою але, певно, і він припустити не міг, що, не знайшовши якогось вагомого компромату, проти адвоката, на той момент – матері трьох синів, яка чекала на четверту дитину, у прокуратурі порушать кримінальну справу за побиття конвоїра.

Після порушення проти Тетяни кримінальної справи ображений Волік негайно відсторонив її від захисту УНСОвців, Монтян хутенько пред’явили обвинувачення й за два місяці справа попрямувала до суду – попри неодноразові вимоги обвинуваченої провести відтворення обставин «побиття» або хоча б оглянути місця події та долучити до справи схему того місця, де трапилося насильство над міліцейською пикою, оскільки показання конвоїрів відрізнялися винятковою плутаниною.

Ясна річ, що піти на таке – то значило б розвалити обвинувачення, оскільки вдарити мента було неможливо біля клітки підсудних суто технічно. До того ж, Тетяна мала ось-ось народити, і тому з судом треба було поспішати. Це коли народному депутату України Волинцю в тому ж таки суді, себто в кінотеатрі «Загреб», потрощили ребра, то його, виявляється, побив стілець і винуватих немає. А тут мав бути показовий процес – щоби призамислилися інші адвокати.

Вагітних не судять

Судова трагікомедія розпочалася за три тижні до пологів підсудної, 28 серпня 2002 року, коли заступник голови Дарницького суду Парамонов викликав Монтян в сподіванні швиденько винести вирок. Швиденько не вийшло, оскільки вагітність протікала з великими ускладненнями й Тетяна просто не трималася на ногах. Тим не менш, юна помічниця Дарницького райпрокурора, яка підтримувала обвинувачення, від імені України вимагала продовжити слухання, оскільки пологи – то не є поважна причина для неявки в суд. Мовляв, майбутнє немовля можна годувати й на лаві підсудних. А пелюшки міняти в кімнаті конвою. Причому, сама підсудна з юною прокурорською істотою цілком погодилася, запропонувавши провести наступне засідання в операційному блоці 7-го пологового будинку Києва.

Треба віддати належне жерцям Феміди з Дарницького суду – проводити виїзні засідання в пологовому будинку суддя так і не наважився, натомість призупинив розгляд справи на період вагітності та післяпологового періоду підсудної. У січні 2003 року лікарняний листок був «закритий» і Монтян разом зі своїм чоловіком, який її захищав у суді (згідно з процесуальним законодавством тих часів захисниками підсудних могли бути не тільки адвокати, але й близькі родичі) знову предстала перед очима українського правосуддя разом зі своїми чотирма дітьми у віці від одного до шести років, яких не було на кого залишити вдома і які разом з батьками стали ходити до суду.

Урешті-решт, все це Монтян набридло настільки, що вона заявила в суді клопотання про заміну їй запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою, пояснивши це тим, що хоче в СІЗО відпочити від двох своїх старших близнюків, Богдана й Ярослава, добре відомих киянам і гостям столиці під прізвиськом «монстри». Судді Парамонову нічого не залишалось, як поставити це клопотання на обговорення.

Старшенькі близнюки Тетяни Монтян, Богдан і Ярослав, більше відомі під прізвиськом “монстри”, розклеюють антиурядові листівки в центрі Києва. 2004 рік

Прокурор з приводу зміни запобіжного заходу висловлюватись не став, залишивши це питання «на розсуд суду». Що ж стосується Юрія Олександровича Василенка, то він зазначив, що, як чоловік підсудної, впадає в розпач від однієї лише думки, що йому доведеться залишитись сам-на-сам з цими янголятками й що він цілком розуміє свою дружину, яка з такими діточками має всі підстави проситись до слідчого ізолятора. Але як захисник він скутий позицією довірителя й тому клопотання підсудної Монтян повністю підтримує та просить взяти її під варту.

Втім, високий суд відхилив клопотання про зміну запобіжного заходу, залишив підсудну на свободі й продовжив розгляд справи. Єдине, що заважало протягом тривалого часу винести вирок – неявка в засідання «потерпілого» Поліщука. Кажуть, двометровому бугаю просто було соромно прилюдно розповідати про те, як його по-звірячому (аж шапка злетіла!) побила вагітна жінка.

Та коли вже все було готове до того, щоби завершити судове слідство й перейти до дебатів, трапилася несподіванка – 9 лютого 2003 р. у туалеті суду спрацював вибуховий пристрій, внаслідок чого храм Феміди позбувся значного шматка фасаду.

Про вибух в Дарницькому районному суді автор цих рядків узнав десь за годину після події. І перше, що він зробив – набрав телефон Тетяни Монтян і запитав: «Таню, це, часом, не ти заклала вибухівку? – Ні? А шкода…».

Тетяна Миколаївна Монтян з автором цих правдивих рядків після зустрічі Нового 2004 року

Згодом Монтян розповіла, що того дня вона вислухала це запитання 26 разів. Залишається тільки дивуватися тому, що прокуратура не висунула їй обвинувачення в тероризмі, натомість затримавши зовсім інших осіб. Але через ущербний вигляд судового приміщення розгляд справи довелося знову відкласти.

Та нарешті в правосуддя дійшли руки й до Монтян. Судове розгляд був поновлений, потерпілі та свідки допитані, залишилися лише формальності, необхідні для завершення справи. Але є в українському кримінальному праві таке поняття, як строк давності притягнення до відповідальності. Зокрема, кримінальна справа, порушена за ознаками злочину невеликого ступеню суспільної небезпеки, підлягає закриттю, якщо з моменту вчиненню злочину сплинуло три роки. І тому після 21 січня 2005 року в судді Парамонова не було іншого виходу, як тільки закрити справу про побиття конвоїра, залишивши Монтян без довідки про судимість і надавши їм можливість повернутись до адвокатської практики.

Підсудна Монтян пікетує Верховний Суд України на захист автора цих правдивих рядків, якого за вказівкою судді Калінінського районного суду м.Донецька Олени Карпушової міліція побила прямо в залі судових засідань під час розгляду кримінальної справи. За цю витівку Карпушова відкараскалась лише доганою. Квітень 2004 року.

Як пащекували злі язики, це був  перший випадок безплатного закриття справи в Дарницькому районному суді Києва.

Advertisements
Опубліковано у Під мантією тітоньки Феміди. Додати до закладок постійне посилання.

3 Responses to «Підорасти» з великої букви

  1. thenewneandertalien коментує:

    Правило виживання: “судді” в Україні контролюються безпосередньо Зовнішнім Управлінням, тобто “Умовним Лондоном”. Така ж ситуація в США, в Гейропі, майже всюди. “Судді” – це один з інструментів гібридної окупації та гноблення населення взагалі. Боротися з “суддівським лугандоном”, тобто з гібридною терористичною “народною республікою суддів” нічого не дасть. Треба ліквідувати посаду судді взагалі. В Давньому Римі та в Київській Русі суддів не було взагалі. В британському праві, і так було і має бути в США, присяжні визначають чи закон взагалі можна застосовувати в конкретному випадку.
    https://thenewneandertalien.wordpress.com/2013/12/06/program-for-ukrainian-revolution-2013/

  2. thenewneandertalien коментує:

    “Україна без Кучми” – була проектом Зовнішнього Управління, тобто “Умовного Лондону”, частиною загальної масштабної спецоперації по зливу України під контроль Кремля. Кучма претендував на роль авторитарного лідера, по типу Лукашенки чи Назарбаєва. І без бою авторитарний лідер Кучма ніколи б Крим чи Донбас не здав. Тому було завдання Кучму прибрати. Що й булу успішно зроблено.
    https://thenewneandertalien.wordpress.com/2018/07/28/the-great-hybrid-war-of-dumb-giants-russia-vs-the-us-vs-china-vs-everybody/

  3. thenewneandertalien коментує:

    В якийсь момент, Монтян перетворилась на божевільного троля, й почала по “темнікам” гнати дезінформацію на користь недобитих ригів, “Росії” і так далі. Тобто, як у більшості бидло-маси, у Монтян виявилася схильність до аморальної поведінки. Через це ніякого інтересу Монтян на сьогоднішній день немає, за винятком антропологічного інтересу як ще один екземпляр аморальної бидло-маси.
    Быдло-масса (90% населения) – это “личинки” человека, которые так никогда и не развились в полноценных людей. – https://thenewneandertalien.wordpress.com/2018/04/22/up-to-90-of-the-population-are-human-larvae-that-never-developed-in-a-viable-human/

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s