Офіційний злидень: справжня біографія «таємного агента НАБУ»

На початку березня 2019 року в Україні вибухнув величезний скандал, внаслідок якого стало, зокрема, відомо, на яких смітниках Національне антикорупційне бюро України набирає собі негласних позаштатних співробітників і з якою метою їх використовує. Через оприлюднення Інтернет-проектом «Bihus.info» листування між громадянами Гладковським, Жуковим, Рогозою та Шевченком надбанням громадськості стала історія про те, як помічник-консультант народного депутата Костянтина Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко) Євген Шевченко, який прилаштувався при НАБУ як негласний позаштатний співробітник, разом з сином першого заступника РНБОУ Олегом Гладковським та іншими «борцями з корупцією» розкрадали кошти «Укроборонпрому». А перший заступник директора НАБУ Гізо Углава видавав шахраям довідки про те, що їх фірма «Оптимумспецдеталь», через яку «Укроборонпрому» продавались завезені з Росії контрабандою деталі військової техніки, не має ознак фіктивності.

Continue reading “Офіційний злидень: справжня біографія «таємного агента НАБУ»”

Advertisements

Розум, честь і совість нашої епохи (до дня народження Антона Геращенка)

Знаменна дата спіткала український народ і все прогресивне людство 10 лютого 2019 року. Сорок років тому народився народний депутат України Антон Геращенко – керівна й спрямовуюча сила українського суспільства, розум, честь і совість нашої епохи, чий рот не закривається на всіх телеканалах Неньки зрання до вечора. Антон Юрійович – людина унікальних можливостей. Впродовж 15 хвилин по фотографії він розкриває будь-який злочин, знаходить «російський слід» та «руку Москви» по запаху й з зав’язаними очима та роздає геополітичні поради космічного масштабу.  Зокрема, у 2015 році Геращенко виступив з ініціативою укласти договір про передачу Російській Федерації в оренду на 30-40 років окупованого Севастополя – з тим, щоби виправдати російську агресію проти України та допомогти Путіну «зберегти обличчя».

Continue reading “Розум, честь і совість нашої епохи (до дня народження Антона Геращенка)”

«Політик нового типу»

21 грудня 2018 року трапився кумедний випадок, який, втім, віддзеркалює сутність українського політичного серпентарію. «Вічно непрохідний» полковник Гриценко, який оголосив себе совістю української нації, зателефонував у Нідерланди, щоби поздоровити з днем народження соратника по боротьбі з корупцією Міхеїла Саакашвілі. Можливо, людина, розумніша за Анатолія Степановича, не стала б цього робити. Бо батоні Міхеїл має стійку репутацію міжнародного афериста, а пан Анатолій зібрався балотуватися в українські президенти й зайвий раз виставляти себе убогим ідіотом йому зараз ні до чого. Але дружина Анатолія Степановича, яка зазвичай вирішує, з ким Гриценкові можна спілкуватись і про що треба говорити, цього разу, вочевидь, була обтяжена якимись нагальними справами – можливо, рахувала гроші, отримані за розміщенні замовних публікації в «Дзеркалі тижня», а, може, писала статтю про тяжку долю чесної та непідкупної української журналістики.

Continue reading “«Політик нового типу»”

В ім’я Порошенка-отця, Порошенка-сина та Духу 5-го каналу

Видатні успіхи президента України Петра Порошенка на теренах церковного будівництва переконливо свідчать не лише про те, що Конституція – це нікчемний папірець, а сама Україна становить собою феодальну державу, де втілений принцип «чия влада – того й віра». Скликання 15 грудня 2018 року Собору Київської митрополії Константинопольської православної церкви під фактичним головуванням Арбітра Нації стало вагомим приводом для того, щоби вимагати від реформованого українського правосуддя, нарешті, розглянути адміністративний позов, поданий у листопаді 2005 року двома адвокатами – Андрієм Портновим і Сергієм Петрашком – до Шевченківського районного суду Києва. Позивачі, вражені неймовірними християнськими чеснотами тодішнього Секретаря Ради національної безпеки та оборони України Петра Порошенка, зажадали від  Державного комітету в справах релігій вжити заходи до прижиттєвої канонізації Петра Олексійовича.

Continue reading “В ім’я Порошенка-отця, Порошенка-сина та Духу 5-го каналу”

«… внаслідок зміни обстановки»

Давно в пам’яті народній стерлись прізвища урядовців часів президента Віктора Ющенка, новітні скандали заступили скандали колишні, але постать «вічно непрохідного» полковника Анатолія Гриценка досі згадується кожного разу, як тільки мова заходить про розкрадання військового майна та підрив обороноздатності держави.

Посаду міністра оборони України Анатолій Степанович обіймав лише два з половиною роки – з лютого 2005 по грудень 2007 – і, напевно, вкрав не так вже й багато в порівнянні з наступниками. Але символом корупції у військовій сфері народний епос зробив саме Гриценка. Причина такої популярності, напевно, полягає в особистих якостях екс-міністра, найбільш відомою рисою характеру якого є нездатність керувати й повна підпорядкованість своїй дружині.

Continue reading “«… внаслідок зміни обстановки»”

Ігор Луценко: Генпрокуратура вийшла на главу держави?

Юриспруденція – це наука, побудована на логічних закономірностях, і з логікою важко боротися. Навіть якщо намагатися ламати закони через коліно, все одно можна отримати результат, несподівано протилежний.

12 травня 2016 року на посаду було призначено генерального прокурора України Юрія Луценка. Менш ніж за місяць по тому, 11 червня 2016 року, підлеглі Юрія Луценка затримали колишнього заступника голови Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Олександра Сухомлина. А сам генеральний прокурор негайно провів з цього приводу брифінг, повідомивши, що за часи Януковича Сухомлин очолював Аукціонний комітет з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля й контролював “газові схеми” Курченка, які полягали у тому, що на спеціальних біржових аукціонах за пільговою ціною продавалась не частина газу, потрібна для потреб населення, а весь скраплений газ, який після цього потрапляв до фірм “младоолігарха” і потім перепродавався на автозаправні станції.
Continue reading “Ігор Луценко: Генпрокуратура вийшла на главу держави?”

«Порошенко, з речами на вихід!»

Сплине небагато часу й Петро Порошенко, напевно, буде гірко каятись у тому, що призначив на посаду генерального прокурора людину без юридичної освіти, яка обслуговує начальственні забаганки, не усвідомлюючи правових наслідків скоєного. Принаймні, після брифінгу Юрія Луценка, який 21 серпня 2018 року повідомив про затримання Олексія Тамразова (колишнього першого заступника голови правління ПАТ «Укргазвидобування» – державного підприємства, яке є найбільшою газовидобувною компанією України), шанси Петра Олексійовича побачити в недалекому майбутньому небо в клітинку різко зросли.  Оскільки вже зараз зусиллями Юрія Віталійовича Генеральна прокуратура зібрала й оприлюднила достатньо доказів для того, щоби повідомити Петру Олексійовичу про підозру у вчиненні злочину на користь, як любить казати генеральний, прости господи, прокурор, «злочинної організації Януковича». І як тільки Порошенко втратить президентську недоторканність, напевно, знайдеться чимало охочих це зробити.

Continue reading “«Порошенко, з речами на вихід!»”

Як море в краплі води…

Інколи в одній фотографії, як море в краплі води, відображається ціла епоха. Одна з таких фотографії, що може вважатись символом тих грандіозних перетворень, які розпочались в Україні внаслідок Революції Гідності (деякі несвідомі громадяни називають її Великою кримінальною революцією, натякаючи на потік криміналітету й шахраїв найрізноманітнішої спеціалізації, що потрапили у владу після втечі президента Януковича), була зроблена в Києві влітку 2013 року. На ній –  маловідомі тоді люди, які за кілька місяців по тому були оголошені моральними авторитетами української нації, стали міністрами, головами обласних державний адміністрацій та членами колегії Міністерства внутрішніх справ України.

Continue reading “Як море в краплі води…”

Антикорупційна афера

Нарешті добігла кінця довготривала епопея з обрання комісії зовнішнього контролю, що має здійснити незалежну оцінку діяльності Національного антикорупційного бюро України. Три «аудитори» – від Верховної Ради України, від Кабміну та від президента – перевірятимуть ефективність, операційну та інституційну незалежність НАБУ, «у тому числі шляхом вибіркового аудиту кримінальних проваджень, досудове розслідування у яких здійснювалося Національним бюро та було завершено».

Щоправда, відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» така перевірка повинна проводитись щороку. Але задоволення від дворічного спектаклю, влаштованого директором НАБУ Ситником та його друзями з американського посольства з метою недопущення обрання невигідних їм членів комісії зовнішнього контролю НАБУ (точніше,  з метою обрання вигідних – на кшталт американського адвоката Марти Борщ, яка урешті-решт відмовилась від високої честі й, перекинувшись у протилежний табір, стала надавати правову допомогу народному депутату Олександру Оніщенку, захищаючи його від переслідування НАБУ), затьмарило той факт, що вже три роки в Україні діє правоохоронний орган, повністю виведений з під-будь якого контролю – судового, парламентського, громадського.

Continue reading “Антикорупційна афера”

Смерть браконьєра

„Чи був покійний моральною людиною?” – питався Остап Бендер у жалобній промові над могилою Михайла Самуелійовича Паніковського, людини без паспорта. І сам же відповідав: „Ні, покійний не був моральною людиною”.

19 січня 2007 року на харківському цвинтарі над могилою Євгенія Петровича Кушнарьова – колишнього мера Харкова, екс-губернатора Харківської області та екс-керівника Адміністрації Президента Кучми, народного депутата України й голови комітету Верховної Ради з питань правової політики – лунали інші промови. Говорили про великого патріота України, що являв собою взірець законослухняності та відданого служіння своєму народові. Говорили й заяложену фразу про підступну смерть, яка забирає найкращих. Про вічну пам’ять у серцях вдячних харків’ян і всього прогресивного людства. Про гаряче серце, яке перестало битися в палаті інтенсивної терапії Центральної районної лікарні Ізюмського району Харківської області.

Continue reading “Смерть браконьєра”

«… пропив залишки свого інтелекту»

7 квітня – знаменний день у житті органів прокуратури. Саме 7 квітня 2013 року Указом Президента №197/2013 був помилуваний зі звільненням від подальшого відбування покарання Луценко Юрій Віталійович, 1964 року народження – майбутній символ законності та правопорядку.

Юрій Луценко став справжнім уособленням реформованої прокуратури, а його перебування на посаді генерального прокурора (з 12 травня до 30 вересня 2016 року – генерального прокурора України) найкраще характеризує слово «уперше». Він став першим генпрокурором без юридичної освіти, задля чого вперше були внесені зміни в профільне законодавство впродовж кількох годин. При ньому кримінальні справи вперше стали продаватись настільки дешево, а прокурорську ієрархію вперше очолила прес-секретар. Саме завдяки Юрію Віталійовичу слово «доброчесність» уперше стало синонімом слова «прокуратура», а хабарі прокурори вперше стали брати не тільки грошима, але й горілкою. І, урешті-решт, Луценко став першим генеральним прокурором, якого суд дозволив називати особою, що пропила залишки свого інтелекту.

Continue reading “«… пропив залишки свого інтелекту»”

З гопників – у законодавці

17553514_626252514250394_8990338335627794112_nБез перебільшення можна сказати, що засуджений у 2012 році за розбій нинішній народний депутат України Євген Дейдей, який досі не відбув покарання, з кінця 2013 року переховується в Києві від органів кримінально-виконавчої системи та набув повноваження народного депутата по підроблених документах, найкраще уособлює той режим, що зараз панує в Україні, а його біографія є стандартною для нової «еліти», що прийшла до влади по трупах учасників акцій протесту.

«Едгар: цинічний ґвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів». Лесь Подерев’янський, “Король Літр”

Continue reading “З гопників – у законодавці”

Яблучко від яблуньки…

На численні прохання трудящих публікую вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 січня 2011 року, яким за шахрайство був засуджений Дейдей Сергій Якович – батько народного депутата VIII скликання Дейдея Євгена Сергійовича. Вирок Дейдею-старшому був проголошений за три тижні до того, як слідчим Суворовського райвідділу міліції був затриманий і Дейдей-молодший. Щоправда, на відміну від батька, майбутній народний депутат промишляв не шахрайством, а розбоєм.

Треба сказати, що родина Дейдеїв з міста Рені Одеської області дуже колоритна. Окрім батька, Сергія Яковича, 22 жовтня 1954 року народження, який потрапив на лаву підсудних, будучи депутатом Ренійської міськради, та засудженого за розбій вироком Суворовського районного суду від 23 березня 2012 року його сина Євгена Сергійовича, 12 липня 1987 року народження, родину Дейдеїв гідно представляє ще один син шахрая – Дмитро Сергійович, 13 червня 1985 року народження, який нині проживає в Одесі. Якимсь дивом Дмитру вдалось уникнути судимості попри те, що він разом зі своїм братом (у майбутньому – засудженим за розбій народним депутатом України VIII скликання) увірвався на квартиру судді Ренійського районного суду Анатолія Заїкіна й намагався побити жерця Феміди.

Continue reading “Яблучко від яблуньки…”

«Бойовий шлях» Євгена Дейдея

23 березня 2012 року Суворовський районний суд Одеси розглянув цілком буденну кримінальну справу по обвинуваченню в розбійних нападах двох дрібних гоп-стопників – 25-річного Євгена Дейдея та 24-річного Олексія Ляховольського. Обидва злочинці були засуджені до 5 років позбавлення волі з іспитовим терміном у 3 роки. Але трапилось чудо – в Україні вибухнула Революція Гідності й наприкінці вересня 2014 року з архіву Суворовського райсуду зникла кримінальна справа, по якій були засуджені за розбій два бандюки. Натомість країна отримала двох видатних законотворців від політичної партії “Народний Фронт” – народного депутата України Євгена Сергійовича Дейдея та його помічника-консультанта Олексія Юрійовича Ляховольського.

Втім, не всі документи з матеріалів справи народному депутату Дейдею вдалось знищити за допомогою міністра внутрішніх справ Авакова. І сам вирок, і ухвала суду про відбуття Ляховольським іспитового терміну (Дейдей іспитовий термін так і не відбув, оскільки з кінця 2013 року переховується від органів кримінально-виконавчої системи) залишились в Єдиному реєстрі судових рішень. Нижче подається повний текст цих документів.

Continue reading “«Бойовий шлях» Євгена Дейдея”

Безпам’ятний Тарута

Народний депутат України й, за сумісництвом, співвласник російської компанії «Індустріальний союз Донбасу» Сергій Тарута останнім часом зовсім забув, що це він у квітні 2014 року запросив нинішнього «главу ДНР» Захарченка патрулювати Донецьк та охороняти резиденцію Ахметова.

Continue reading “Безпам’ятний Тарута”

Володимир Бойко: «Фактично, спорт в Україні знищений»

1Відомий журналіст-розслідувач та професійний спортсмен-парашутист Володимир Бойко розповів, як українські спортсмени стають «рабами» в руках чиновників.

Повний текст інтерв’ю, яке в скороченому вигляді вийшло в Інтернет-виданні “Ракурс”.  Розмову вів Станіслав Кондратьєв

Continue reading “Володимир Бойко: «Фактично, спорт в Україні знищений»”

Самка богомола. Частина 5

Цілком можливо, що історія про подвиги київської фарцовщиці так ніколи б і не стала надбанням громадськості, якби не балакучість суддів з Шевченківського та Печерського райсудів столиці, що стали вихвалятися перед колегами з інших районів своїми заробітками. Взагалі-то суддівська етика, і пан Маляренко це може підтвердити, передбачає, що жерці Феміди не повинні хизуватися статками й розповідати, скільки саме вони взяли з клієнта за написання того чи іншого рішення – усі судді в Україні є рівними та незалежними, тож подібні розмови будуть лише породжувати нездорову конкуренцію. Бо погодьмося, чи буде приємно „їхній честі” з якого-небудь Василькова довідатися, що в той час, як він горбатиться за нещасну тисячу доларів на місяць, його столичний брат по цеху бере вдесятеро більше лише за один вирок чи постанову?

Continue reading “Самка богомола. Частина 5”

Самка богомола. Частина 4

Завдяки неординарній постаті Віктора Януковича політично свідомі громадяни України нині непогано розбираються в питаннях кримінального права, а найбільш просунуті можуть навіть порахувати строки погашення судимості за пограбування чи нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Тому подання ГУБОЗ відносно американського громадянина, який начебто не повідомив офіційним органам про свою колишню судимість не могла пройти повз нашої уваги, оскільки судимість не буває колишньою – вона або є, або її немає.

Continue reading “Самка богомола. Частина 4”

Самка богомола. Частина 3

Взагалі-то, богомоли – комахи корисні й цікаві. Щоправда, є в них одна особливість: самиці після недовгого кохання мають звичку з’їдати своїх кавалерів. Серед самок людей також інколи трапляються подібні індивідууми. Одну таку самицю мав нагоду спостерігати впродовж кількох років колишній співробітник спецпідрозділу міліції охорони „Титан-1” Микола Прокопчук, який охороняв Оксану Мороз та її колишнього чоловіка. Сподіваємося, що інтерв’ю з цією поінформованою людиною прикрасить нашу повість.

Continue reading “Самка богомола. Частина 3”

Самка богомола. Частина 2

336019_3

Шкода, звісно, що найкраща подруга, кума й компаньйон пані Мороз Олена Кучма (Франчук) досі не допомогла внести ясність в одне делікатне питання – а скільки ж років героїнів нашої скорботної повісті? Оскільки Оксана Сергіївна користується одночасно трьома паспортами громадянина України, де зазначені різні роки її народження – 1961, 1962 і 1968 – встановити це шляхом спрямування запиту до адресного бюро неможливо. Втім, судячи з її зовнішності, її вік чи навряд відповідає тому паспорту, по якому зареєстроване підприємство „Арт-плюс”. Скоріше за все, Мороз народилася або в 1961 або в 1962 році й це знає достеменно лише вона сама та її матір Тамара Андріївна.

Continue reading “Самка богомола. Частина 2”