«Підорасти» з великої букви

Наша молодість поступово перетворюється на історію… Втім, нинішні 25-річні з недовірою слухають розповіді про те, що на початку 2000-х коїла в Києві весела компанія, осідком якої була квартира судді Апеляційного суду Києва Юрія Василенка та його дружини, адвоката Тетяни Монтян. І навіть сприймають за анекдот постанову Юрія Олександровича про порушення кримінальної справи проти президента Леоніда Кучми, винесену в жовтні 2002-го. А, між тим, все це було.

Тетяна Монтян і Таня-маленька (майбутній народний депутат України Тетяна Чорновол, яка з часом продала ідеали юності й стала обслуговувати найбрудніші корупційні схеми), Девранд (у миру — Анатолій Бондаренко, людина, яка в 2004 році, власне, і придумала слоган «разом нас багато») і Лисий (як не дивно, цим прізвиськом був нагороджений не автор цього допису, а Паша Солодько), подружжя Свистовичів і Мозес з Наталкою та ще безліч усякого люду, який зрання до вечора грюкав дверима квартири Василенків, — усі ми не могли дихати задушливою атмосферою кучмізму й боролися, як могли. А боротися ми вміли…

Continue reading “«Підорасти» з великої букви”

Advertisements

Явка з повинною

Улітку 2005 року майбутній президент України, а на той час – секретар Ради національної безпеки та оборони України, Петро Порошенко мріяв відправити мене за ґрати. Кажуть, спав і бачив, як мене з заведеними назад руками ведуть по двору Лук’янівського слідчого ізолятора №13, як конвоїр повільно відчиняє двері камери та заштовхує мене всередину. Злі язики стверджували, що прокидався Петро Олексійович після таких снів у доброму настрої, зразу ж телефонував заступнику генерального прокурора України Віктору Шокіну й питав: «Вітю, ну що ти там, Бойка пов’язав?». Віктор Миколайович лише зітхав і говорив, що накопичує матеріали, але ось-ось…

Я тоді працював у «Обозрєвателі» й допікав Порошенку своїми пасквілями про запроваджену ним, прости господи, «судову реформу». Петро Олексійович читав мої статті, смоктав валідол, але єдине, що йому залишалось – це мріяти про мій арешт.

Continue reading “Явка з повинною”

Пройдисвіт у мантії

Недовге, але яскраве правління президента Януковича залишило по собі не тільки нев’янучу пам’ять у серцях киян та гостей столиці, але й цілу плеяду суддів, які покинули край тополь і териконів та разом зі своїми мантіями перебрались до Києва. Кожний з них гідний занесення на скрижалі правничої науки як взірець унікальної донецької правосвідомості, але суддя Шевченківського районного суду Києва Олег Лінник, переведений до столиці указом президента Януковича від 18 липня 2011 року №764, виділяється навіть на тлі своїх земляків.

До роботи в столиці Олег Петрович нужденно трудився суддею Мар’їнського районного суду благословенної Донецької області, а суддею він став виключно через збіг прикрих для себе обставин – у такий спосіб пан Лінник, який працював тоді начальником слідчого відділу податкової міліції Мар’їнської міжрайонної держподаткової інспекції, сховався за суддівською недоторканністю від кримінального переслідування за службове підроблення й зловживання владою.

Continue reading “Пройдисвіт у мантії”

Неспростовний доказ (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

Доки політично стурбовані громадяни сперечаються, чи є справжніми записи розмов, зроблені колись у кабінеті Президента України Леоніда Кучми, доки черговий Генеральний прокурор збирає гроші на чергову експертизу „плівочок”, мусимо відповідально заявити – ніякої експертизи не потрібно. Бо ще в 2003 році з Запоріжжя абсолютно безкоштовно надійшло підтвердження того, що записи є справжніми, а вміщені на них розмови повністю відповідають дійсності.

Строго кажучи, випробуванню на автентичність була піддана не вся фонотека колишнього майора Держохорони Миколи Мельниченка, а лише один епізод. Але цінність висновку надає та обставина, що його достеменність була підтверджена суддею, навіть не просто суддею, а головою Апеляційного суду Запорізької області, у присутності співробітника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Власне, мова йде про той сюжет, де персонаж з голосом, ну дуже схожим на голос Кучми, дає оцінку українським суддям, кажучи, що: „суддів, блядь, набрали, ну вони й подонкі”.

Continue reading “Неспростовний доказ (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)”

Лікування жадібності (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

5aa94fb35ce321d77e1544fb8a32231829cff443Ця історія трапилась ще за царя Панька, коли дерева були високими, трава – зеленою, а майбутній начальник Головного слідчого управління МВС України Василь Фаринник – суддею Київського районного суду міста Донецька. Треба сказати, що в ті часи Василь Іванович мав репутацію порядної людини, вільнодумця й трохи опозиціонера. Принаймні, в юридичних колах Донеччини довго пригадували, як він у 90-х роках задовольнив позов адвоката Сергія Салова до держави Україна про виплату вкладу в колишньому Ощадбанку СРСР, проіндексованого відповідно до рівня інфляції.

Continue reading “Лікування жадібності (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)”

Ліквідація неписьменності (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

im578x383-coverСуддя Ворошиловського районного суду Донецька Олександр Прокопович Мусієнко мав безліч чеснот: був невибагливим до умов утримування, брав корм з рук, міг винести будь-яке судове рішення без огляду на всілякі формальності типу Конституції та законів України. Але була в нього й одна вада. Він абсолютно не знав української мови. Тобто, взагалі. У буквах ледь орієнтувався. На самому початку 2000-х років та ще й у Донецьку ця особливість організму Олександра Прокоповича йому сильно не дошкуляла, аж доки однієї лихої години на розгляд до судді Мусієнка не потрапила моя позовна заява.

Continue reading “Ліквідація неписьменності (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)”

Легенди донецького кривосуддя (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

sud_femidaВ юридичних колах Донеччини колись побутувала легенда, що на початку 2000-х років тодішній голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Васильович Кондратьєв на обласній конференції суддів закликав жерців Феміди розглядати справи за моєю участю, як виняток, відповідно до закону. Треба сказати, що судді в більшості своїй цієї рекомендації дотримувались і на скандал намагались не нариватись.

Звісно, були винятки. Наприклад, мадам Крупко з Ворошиловського районного суду Донецька, який донеччани споконвіку називали Вор-судом – трохи схожа на опудало, з повадками, лексиконом і юридичними знаннями на рівні алкашки з донецького Критого ринку. Як пащекують злі язики, суддя Крупко законні та обґрунтовані рішення безплатно ніколи не виносила. І я в це вірю, позаяк бачив її за роботою.

Continue reading “Легенди донецького кривосуддя (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)”

Квартирне питання (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

antiq55Як іронічно помітив класик, людей зіпсувало квартирне питання. Немає такого злочину, який би одна людина не вчинила щодо іншої заради навіть не даху над головою, а лише кількох додаткових квадратних метрів кухні: від підроблення документів до вбивства з особливою жорстокістю. А про судові тяжби годі й казати…

У 1994 році розлучався з дружиною один мій приятель і колишній колега по роботі Сергій. Власне, ініціатором розлучення виступила його благовірна, яка вже встигла знайти собі нового обранця й навіть примудрилась від нього завагітніти. Зрозуміло, що Сергій з великим полегшенням довідався, що його законна половина звернулась до Ворошиловського райсуду Донецька з позовною заявою про розірвання шлюбу, і прийшов на перше в житті судове засідання в сподіванні швиденько перегорнути цю сторінку своєї біографії. Але швиденько не вийшло.

Continue reading “Квартирне питання (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)”

Безвісно відсутня (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

ukrfemidaЯкщо я колись почну писати спогади, то чільне місце в них посяде історія про те, як я в судовому порядку виселяв з квартири племінницю члена Конституційного Суду України. Втім, сильно підозрюю, що до того поважного віку, коли люди всідаються за мемуари, я з таким послужним списком просто не доживу – приб’ють раніше. Тож не стану відкладати на непевне майбутнє те, що можна зробити сьогодні, і розповім про цю, воістину, видатну епопею.

Continue reading “Безвісно відсутня (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)”