21 січня 2017 року голова Служби безпеки України Василь Грицак приголомшив українську громаду й усе прогресивне людство заявою про те, що під його мудрим керівництвом вдалось запобігти замаху на життя державного діяча. І хоча прізвище потерпілого не називалось, можна лише уявити розпач, який охопив киян та гостей столиці: в Україні державних діячів можна перерахувати на пальцях однієї руки й тому народ гадав, на кого ж посміли зазіхнути супостати – на Олеся Донія, Левка Лук’яненка чи Степана Хмару?

Але коли невдовзі з’ясувалось, що під «державним діячем» Василь Сергійович має на увазі всього-на-всього народного депутата Антона Геращенка, соцмережі наповнились глумом. Бо, погодьмось, дивно називати «державним діячем» людину, яка навіть не володіє державною мовою.

Донині Антон Юрійович був відомий лише своєю аферою по просовуванню в народні депутати раніше судимого шахрая Кості Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко) та трудовими подвигами на теренах Харківської області, де, обіймаючи в 2005 – 2010 роках посаду голови Красноградської райдержадміністрації, він примудрився пропити атракціон «Чортове колесо».

Про колоритну постать колишнього районного начальника досі згадують мешканці Краснограду:

«У нас було «Чортове колесо» в парку, а він його розібрав і продав. Боргів наробив і збіг звідсіля. Я знаю його прекрасно, він жив у дев’ятиповерхівці на восьмому поверсі, дівок водив, боргів назбирав. Розвалили парк, а там і атракціони були. Це ж його робота. Кінотеатр розвалили, вивезли. Натомість у лісному ресторані гулянки-п’янки. У мене пай є, хотів і його забрати, та не вийшло. В інших колгоспах відібрали».

А ось спогади іншого жителя райцентру:

«Тут стояло «Чортове колесо», діти катались, так він пропив його в лісному готелі. Порізав, здав на металобрухт і отримав гроші. Він на 30 тисяч алкоголю набрав, йому й сказали: «Не віддаси – ми тебе отут «порішаєм». Ну, він зняв колесо й продав його».

Ну, у принципі нічого екстраординарного про Антона Юрійовича його колишні піддані не розповіли: буває й гірше. Але все ж таки для «державного діяча» порізати на металобрухт дитячий атракціон, щоб віддати борги – це, погодьмось, не солідно. Тож назвати Геращенка «державним діячем» – це був сильний піар-хід з боку Василя Грицака, відомого своїми інтелектуальними здібностями та винятковою правосвідомістю.

Ба більш того, голова СБУ навіть розповів журналістам деякі подробиці «замаху», частину з яких, треба думати, вигадував на ходу.  Так, наприклад, Грицак повідомив, що організатором замаху є бойовик самопроголошеної «Луганської народної республіки» 1965 року народження, який зараз знаходиться в Бєлгороді (Росія). Для вбивства «державного діяча» цей організатор найняв двох раніше судимих громадян України, які відбували покарання у Криму, 14 грудня 2016 року вони прибули в Харків, а з 19 грудня перебували в Києві. «Вони, – описував Грицак картину злочину, – відстежували маршрути руху депутата. Виконавці планували закласти вибухівку під автомобіль депутата і підірвати її на шляху прямування автомобіля». Зі слів Грицака, «організатор замаху – уродженець Росії», а відтак – «до організації можуть бути причетні спецслужби Росії». Ну і фінальним акордом прозвучала заява голови СБУ про те, що його відомство відкрило кримінальне провадження за підозрою в замаху на вбивство.

Але дійсність трохи відрізняється від яскравих розповідей Василя Сергійовича.

Підозра в намірах

Звісно, ніякого замаху на народного депутата Геращенка ніхто не вчиняв. Максимум, на що вистачило фантазії в підлеглих Василя Грицака – це висунуту підозру «в приготуванні до посягання» на Антона Юрійовича двом громадянам: Жиренку Святославу Валерійовичу, 1 березня 1980 року нароження, та Якобу Дмитру Дмитровичу, 1 листопада 1978 року народження. А під організатором злочину Грицак мав на увазі колишнього військовослужбовця в/ч А-4104 Тихонова Андрія Валентиновича, 20 жовтня 1965 року народження. Умовивід про причетність до «замаху» спецслужб Російської Федерації голова СБУ зробив на тій підставі, що Тихонов народився 52 роки тому в тій частині Радянського Союзу, яка зараз належить РФ. До речі, зареєстрований Тихонов за адресою: Харківська область, Чугуївський р-н, смт. Чкалівське, вул. Спортивна, буд. 15 і є громадянином України. Втім, Тихонов, дійсно, брав участь у діяльності ЛНР під прізвиськами «Ільїн» та «Тихий» на посаді «заступника командира комендантського полку ЛНР» і зараз проживає в Росії.

Що ж стосується «двох раніше судимих громадян України, які відбували покарання у Криму», то й тут Грицак трохи наплутав. Бо покарання в Криму відбував лише підозрюваний Якоб, уродженець с. Готешти Кантемирського р-ну Республіки Молдова, зареєстрований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Судацька, б. 24, кв. 80. Він був засуджений 3 березня 2009 року Алуштинським міським судом за розбій та шахрайство згідно з ч.2 ст.187, ч.1 ст. 190 КК України до 7 років позбавлення волі, покарання відбував у Керченській виправній колонії №126, звільнився  8 грудня 2014 року, повністю відбувши призначений судом строк.

Сказати, що в матеріалах кримінального провадження №22016000000000466 від 17.12.2016 року, зареєстрованого Службою безпеки України за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 28 ст. 112 КК України – тобто приготування до посягання на Антона Юрійовича – є щось цікаве, то погрішити проти істини. Згідно з фабулою справи, Тихонов десь здибався з Жиренком і Якобом і запропонував їм посягнути на Геращенка, передавши зброю та гроші. 14 грудня 2016 року Жиренко та Якоб прибули до Харкова, «де в умовах лісосмуги в передмісті Харкова провели випробування зброї, наданої Тихоновим А.В. для вчинення посягання». Щоправда, про яку саме зброю йдеться і як її випробували – про це в матеріалах справи ані пари з вуст. І це не дивно, оскільки, як пізніше запевняв Грицак, посягати на Антона Юрійовича підозрювані збирались за допомогою саморобного вибухового пристрою, який вони планували самотужки змайструвати.

19 грудня 2016 року Жиренко та Якоб прибули до столиці, поселились в орендованій ними квартирі за адресою: м. Київ вул. Велика Васильківська буд. 24, кв. 35, та, як стверджують матеріали справи, «розпочали підготовку до вчинення посягання на життя народного депутата України Геращенка А.Ю. шляхом проведення спостереження за об’єктом посягання, пошуку приміщень та засобів вчинення злочину».

Наприкінці грудня 2016 року Жиренко та Якоб виїхали до Харкова, звідтіля з’їздили в російський Бєлгород і 8 січня 2017 року повернулись до Києва, де заорендували квартиру за адресою: м. Київ, вул. Кудрі Івана, буд. 16а, кв. 48, а також 11 січня 2017 придбали автомобіль (точніше – оформили довіреність на ім’я Жиренка на право користування й розпорядження автомобілем) Skoda Octavia, номерний знак JHC 615, що належить Індивідуальному підприємству «АУТОПРУТ» (код 302867213, адреса: Литовська Республіка, м. Каунас, вул. Кранто, 2 лінія, буд. 17). Але, взагалі-то, з цим автомобілем повна плутанина: в одному місці в матеріалах провадження стверджується, що машина була придбана за довіреністю 11 січня 2016 року вже в Києві, в іншому – що Жиренко придбав її десь за кордоном і приїхав цим автомобілем до Києва 8 січня 2017 року. Подібних ляпсусів у справі – безліч, і я лише хочу порадіти за Антона Юрійовича, який, на відміну від мене, матеріалів справи не бачив й не знає, як його жорстоко розіграв голова СБУ.

Як стверджує слідство, 19 січня 2017 року Жиренко та Якоб, перебуваючи в квартирі №48 по вул. Івана Кудрі Івана буд. 16-А, зібрали саморобний вибуховий пристрій. А коли вийшли з ним на подвір’я, то були затримані співробітниками СБУ біля під’їзду.

Звісно, в прискіпливого читача виникне запитання – а чим підтверджується фабула справи й на чому ґрунтується повідомлення про підозру? Відповідаю – нічим не підтверджується й ні на чому не ґрунтується. Більш того (добре, що Антон Геращенко про це не знає – я лишень уявляю, як би йому стало прикро), кримінальне провадження за фактом «готування до посягання» було зареєстровано на підставі матеріалів – вдуматись тільки – Головного управління контррозвідувального захисту у сфері економічної безпеки Служби безпеки України, які ще в 2015 році були відправлені на адресу Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України супровідним листом №8/1/3-14550 від 30.09.2015 і на підставі яких Головне слідче управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України зареєструвало в ЄРДР провадження № 32015000000000210 від 05.11.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (тобто «ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів»).

Іншими словами, справа про «замах» на Геращенка була зареєстрована в СБУ в ході відпрацювання нелегальних пунктів обміну валюти в Києві, відкритих, зокрема по проспекту Героїв Сталінграду, 4, на Харківському шосе, 21/4, по вулиці Златоустівській, 51 й тому подібних злачних місцях. Як стверджують підлеглі Грицака, до відкриття цих обмінних пунктів, начебто, причетний якийсь громадянин Ліманський та інші «невстановлені слідством особи». Ось під час пошуку цих «невстановлених осіб» і були затримані Жиренко та Якоб у дворі будинку 16-а по вулиці Івана Кудрі.

У ході огляду сміттєвого бака в цьому дворі СБУшники знайшли «пластиковий контейнер з пластичною речовиною сіро-жовтого кольору, в якій знаходився детонатор та магніт». А в ході обшуку автомобіля Skoda Octavia, яким користувався Жиренко, був  виявлений телефон «Nokia» з сім карткою, але без батареї.

Цитую протокол обшуку з описом цього телефону:

«Мобільний телефон «Nokia» комбінованого кольору (чорного та синього), задня кришка мобільного телефону містить механічне пошкодження у правому куті. При знятті кришки виявлено, що у вказаного телефона відсутній акумулятор, наявні два проводи, які виходять із пластикової стінки чорного кольору. На одному із проводів наявна стрічка типу «ізолента» чорного та зеленого кольору, та металеве осердя на вільному кінці дроту. Другий дріт без видимих характерних особливостей, кінець оголений. У вказаному мобільному телефоні наявна сім-картка № 2300387603136. На корпусі (місце розміщення акумуляторної батареї) наявна наклейка з написами: «IMEI 358373/05/0951/26/7, NOKIA, model 105».

Акумуляторна батарея до цього телефону була того ж дня виявлена під час обшуку квартири, яку орендували Жиренко та Якоб, у правій кишені куртки Жиренка.

При цьому єдиною підставою підозрювати вказаних громадян у зазіханні на політичну цноту Антона Юрійовича стала знайдена в ході обшуку в автомобілі Skoda Octavia, яким користувався Жиренко, фотографія народного депутата Геращенка. Найпростійше пояснення – що ця фотографія була потрібна підозрюваним лише для сеансів онанізму – чомусь не спала на думку правнукам Дзержинського.

Що ж стосується розповідей Грицака про причетність до посягань на Антона Юрійовича спецслужб Росії, то вони ґрунтуються виключно на розповідях спеціально навченого свідка Авдієнка, який «показав, що Тихонов А.В. йому знайомий як представник розвідки Російської Федерації. Під час свого перебування на території України Тихонов А.В. користувався зазначеним номером телефону та повідомляв йому про свій намір підшукати людей для здійснення посягання на життя народного депутата України Геращенка А.Ю.»

А може, запитає читач, славні контррозвідники все ж таки слідкували за зловмисниками, прослуховували їхні телефони та здійснювали інші негласні слідчі (розшукові) дії, завдяки яким були завчасно проінформовані про підступні плани російської розвідки? – На жаль, народний депутат Геращенко не цікавий не тільки російським спецслужбам, але й вітчизняним. Та й кому в СБУ цим займатись, якщо підлеглі Грицака навіть не знають порядку судового отримання дозволу на проведення НСРД, а відтак два рази в ході розслідування «замаху» на Антона Юрійовича звертались з клопотанням про проведення негласних слідчих (розшукових) дій не до Апеляційного суду м.Києва, а до Печерського райсуду Києва, де, звісно, отримували відмову?

Тому, користуючись нагодою, хочу запропонувати голові СБУ свої послуги: Василю Сергійовичу, не соромтесь – звертайтесь по консультації в будь який момент. Я за своє журналістське життя прочитав стільки таємних і цілком таємних документів, що без жодних вагань можу взяти шефство над слідчими центрального апарату СБУ. Принаймні, хоча б навчу їх правильно адресувати клопотання про проведення НСРД та складати протоколи негласних слідчих (розшукових) дій…

Тож єдине, що вдалось достеменно встановити в ході слідства – це те, що Жиренко та Якоба спілкувались з громадянином Кравченком Максимом Сергійовичем, 29 серпня 1982 року народження, який користувався телефоном з номером +380503038104, а також – з громадянином Комразом Сергієм Рафаїловичем, 3 листопада 1961 року народження, який користувався телефоном з +380996002027. Втім, у цьому нічого дивного немає, оскільки 14 січня 2017 року Жиренко й Комраз разом їздили автобусом до Російської Федерації, перетнувши український кордон в обидва боки через прикордонний перехід «Гоптівка».

Також вже після затримання підозрюваних слідчим СБУ вдалось встановити, що в період з 16 по 20 січня 2017 року Жиренко та Якоб з номерів мобільного оператора +380637986450, +380732288157 та +380732288192 телефонували до Coll-центру ТОВ «Лайфселл» з метою відключення послуги СМС-розсилки. Виходячи з цього, в СБУ припустили, що підозрювані прагнули забезпечити режим тиші для радіопристрою, який мав передати радіосигнал на детонатор саморобного вибухового пристрою. Але, погодьмось, для того, щоби на підставі подібних припущень та фотографії Антона Геращенка, знайденої в автомобілі Жиренка, засудити людей за замах на вбивство, потрібен спеціальний суд зі спеціальними суддями.

До речі, підказую ідею Василю Грицаку: директор НАБУ Ситник, замучившись навіть з кишеньковим Солом’янським судом, вже домігся створення особливого Антикорупційного суду, куди суддів він буде добирати з числа довірених осіб на кшталт судді Бобровника. Треба якийсь подібний суд придумати й для СБУ. Бо інакше кримінальне провадження за фактом «готування до посягання» на Антона Юрійовича потрапить не на скрижалі історії, а в підручники для циркових училищ.

Квартирне питання

Причина, з якої старий досвідчений провокатор… , е-е-е, вибачаюсь на слові, шановний Василь Сергійович Грицак влаштував увесь цей дешевий спектакль, очевидна. Це – спроба довести свою відданість другій за численністю фракції Верховної Ради на тлі протистояння з першим заступником голови СБУ Павлом Демчиною. З одного боку Грицак, якого Демчина витискує з СБУ в сподіванні очолити «Контору», зливає професійним «громадським активістам» інформацію про корупційні статки свого першого заступника, а з іншого – переконує впливових народних депутатів на кшталт Геращенка в своїх виняткових професійних здібностях. Мовляв, якби не Грицак, то вже нюхав би Антон Юрійович квіточки на Байковому цвинтарі.

Геращенко, ясна річ, заковтнув наживку й далі став на кожному розі плескати язиком, вихваляючи оперативні чесноти голови СБУ, і навіть проголосив 20 січня 2017 року своїм другим днем народження.

Ця наївність Антона Юрійовича може йому дорого коштувати. Річ у тім, що у зв’язку з історією про «замах» у журналістів виникло запитання – а де саме проживає народний депутат Геращенко й де саме паркує свій автомобіль, який зловмисники хотіли висадити в повітря?

У своїй декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2015 рік народний депутат України Антон Геращенко зазначив, що він має половину квартири в Харкові площею 77,2 кв.м. (друга половина належить його матері), а також квартиру в Києві площею 42,95 кв.м., що належить його дружині. Саме в цій квартирі за адресою: м.Київ, вул. О. Мишуги буд. 3, кв. 92 Антон Юрійович мешкав офіційно. Але фактично з жовтня 2016 року Геращенко мешкає в новобудові за адресою: м. Київ вул. Є. Коновальця буд. 36-В, кв. 91-А, де має квартиру площею 189,4 кв.м.

Саме ця квартира на Печерську й зазначена в матеріалах кримінального провадження як місце проживання потерпілого, посягнути на якого, за твердженням СБУ, планували Жиренко та Якоб. Причому, якщо вірити підлеглим Грицака, прикріпити саморобний вибуховий пристрій до автомобіля Геращенка підозрювані планували в підземному паркінгу цієї новобудови, де Антон Юрійович має паркомісце.

Але є нюанс: народний депутат Геращенко не має офіційних доходів, достатніх для придбання навіть паркомісця, не кажучи вже про фешенебельну квартиру. І саме цим пояснюється роздратованість Антона Юрійовича публікацією в Інтернет-виданні «Страна» з інформацією про його нове місце мешкання. Тому, щоби якось викрутитись з цієї незручної ситуації, Геращенко, подаючи декларацію за 2016 рік, таки вказав «засвічену» журналістами квартиру на Печерську. Але зазначив, що її з 5 листопада 2016 року орендує його тесть, Олексій Михайлович Шамбур, а власником є якийсь пан  Даниленко. Що ж стосується паркомісця, власником якого є все той же ж Олександр Іванович Даниленко (а всього в цьому будинку Даниленко має три квартири – №91, №91-А й №101 та два паркомісця – №61 і №118), то про нього Антон Юрійович, заповнюючи декларацію, геть забув. Добре, що Геращенко хоча б свій автомобіль Hyundai Santa Fe, за яким полювали шпигуни, не забув записав на тестя.

І я навіть не уявляю, як в суді розглядатиметься справа про готування до посягання: за версією Грицака, російські диверсанти мали намір прикріпити вибуховий пристрій до автомобіля Геращенка, коли той стояв у гаражі, не зазначений у декларації Антона Юрійовича.

Тож здається мені, що без детективів Національного антикорупційного бюро України розібратись в історії з замахом на державного діяча не вдасться. І я маю твердий намір їм у цьому допомогти.