Назар Холодницький: «Прийдуть селяни й будуть розказувати нам, що ми підараси»

Читати протоколи негласних слідчих (розшукових) дій, які детективи Національного антикорупційного бюро України проводять відносно свого процесуального керівника Назара Холодницького – це саме задоволення. А розмови, що лунають у кабінеті Назара Івановича, цілком можна покласти на музику – звісно, замінивши нецензурні слова більш пристойними відповідниками. Шкода лише, що директор НАБУ Артем Ситник ніяк не наважиться оприлюднити повний текст тих діалогів, які його орли за допомогою Департаменту внутрішньої безпеки Нацполіції й з дозволу судді Апеляційного суду Київської області Олега Ігнатюка записали в найголовнішому кабінеті САП, прикріпивши прихований мікрофон на зовнішню стінку акваріума.

Продовжувати читання “Назар Холодницький: «Прийдуть селяни й будуть розказувати нам, що ми підараси»”

Advertisements

Бориспільський «чорт»

10 липня 2019 року президент Володимир Зеленський вигнав з наради, яку він проводив, секретаря Бориспільської міської ради Ярослава Годунка, назвавши його «розбійником» і пообіцявши зателефонувати виконуючому обов’язки голови Служби безпеки України Івану Баканову з приводу цього «чорта». Треба сказати, що, попри не зовсім дипломатичні вирази, президент мав рацію: Годунок, дійсно, був засуджений за розбій, хоча й ретельно приховував від виборців цей факт своєї бурхливої кримінальної біографії. Що ж стосується Баканова, то саме йому треба вгамувати свого негласного позаштатного співробітника, оскільки Годунок був завербований ще в 2002 році й неодноразово використовувався для вчинення брудних провокацій: зокрема, саме Годунок 15 жовтня 2004 року підкинув 2,5 кг тротилу та гранату Ф-1 у офіс організації «Пора». Продовжувати читання “Бориспільський «чорт»”

Офіційний злидень: справжня біографія «таємного агента НАБУ»

На початку березня 2019 року в Україні вибухнув величезний скандал, внаслідок якого стало, зокрема, відомо, на яких смітниках Національне антикорупційне бюро України набирає собі негласних позаштатних співробітників і з якою метою їх використовує. Через оприлюднення Інтернет-проектом «Bihus.info» листування між громадянами Гладковським, Жуковим, Рогозою та Шевченком надбанням громадськості стала історія про те, як помічник-консультант народного депутата Костянтина Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко) Євген Шевченко, який прилаштувався при НАБУ як негласний позаштатний співробітник, разом з сином першого заступника РНБОУ Олегом Гладковським та іншими «борцями з корупцією» розкрадали кошти «Укроборонпрому». А перший заступник директора НАБУ Гізо Углава видавав шахраям довідки про те, що їх фірма «Оптимумспецдеталь», через яку «Укроборонпрому» продавались завезені з Росії контрабандою деталі військової техніки, не має ознак фіктивності.

Продовжувати читання “Офіційний злидень: справжня біографія «таємного агента НАБУ»”

Ситник та його «таємні агенти»

18 березня 2019 року автор цих правдивих рядків був як свідок допитаний у Державному бюро розслідувань з приводу скандалу, що вирує навколо розкрадання коштів Державного концерну «Укроборонпром». Точніше, кримінальне провадження, направлене в ДБР Генеральною прокуратурою, зареєстроване у зв’язку тим, що керівництво Національного антикорупційного бюро України видавало шахраям (очевидно – не безкоштовно), що постачали «Укроборонпрому» контрабандні деталі військової техніки, довідки про те, що їх фірма не має ознак фіктивності. А коли в НАБУ надійшли матеріали, що свідчили про розкрадання коштів «Укроборонпрому», Ситник ці матеріали приховав.

Продовжувати читання “Ситник та його «таємні агенти»”

Розум, честь і совість нашої епохи (до дня народження Антона Геращенка)

Знаменна дата спіткала український народ і все прогресивне людство 10 лютого 2019 року. Сорок років тому народився народний депутат України Антон Геращенко – керівна й спрямовуюча сила українського суспільства, розум, честь і совість нашої епохи, чий рот не закривається на всіх телеканалах Неньки зрання до вечора. Антон Юрійович – людина унікальних можливостей. Впродовж 15 хвилин по фотографії він розкриває будь-який злочин, знаходить «російський слід» та «руку Москви» по запаху й з зав’язаними очима та роздає геополітичні поради космічного масштабу.  Зокрема, у 2015 році Геращенко виступив з ініціативою укласти договір про передачу Російській Федерації в оренду на 30-40 років окупованого Севастополя – з тим, щоби виправдати російську агресію проти України та допомогти Путіну «зберегти обличчя».

Продовжувати читання “Розум, честь і совість нашої епохи (до дня народження Антона Геращенка)”

«Політик нового типу»

21 грудня 2018 року трапився кумедний випадок, який, втім, віддзеркалює сутність українського політичного серпентарію. «Вічно непрохідний» полковник Гриценко, який оголосив себе совістю української нації, зателефонував у Нідерланди, щоби поздоровити з днем народження соратника по боротьбі з корупцією Міхеїла Саакашвілі. Можливо, людина, розумніша за Анатолія Степановича, не стала б цього робити. Бо батоні Міхеїл має стійку репутацію міжнародного афериста, а пан Анатолій зібрався балотуватися в українські президенти й зайвий раз виставляти себе убогим ідіотом йому зараз ні до чого. Але дружина Анатолія Степановича, яка зазвичай вирішує, з ким Гриценкові можна спілкуватись і про що треба говорити, цього разу, вочевидь, була обтяжена якимись нагальними справами – можливо, рахувала гроші, отримані за розміщенні замовних публікації в «Дзеркалі тижня», а, може, писала статтю про тяжку долю чесної та непідкупної української журналістики.

Продовжувати читання “«Політик нового типу»”

В ім’я Порошенка-отця, Порошенка-сина та Духу 5-го каналу

Видатні успіхи президента України Петра Порошенка на теренах церковного будівництва переконливо свідчать не лише про те, що Конституція – це нікчемний папірець, а сама Україна становить собою феодальну державу, де втілений принцип «чия влада – того й віра». Скликання 15 грудня 2018 року Собору Київської митрополії Константинопольської православної церкви під фактичним головуванням Арбітра Нації стало вагомим приводом для того, щоби вимагати від реформованого українського правосуддя, нарешті, розглянути адміністративний позов, поданий у листопаді 2005 року двома адвокатами – Андрієм Портновим і Сергієм Петрашком – до Шевченківського районного суду Києва. Позивачі, вражені неймовірними християнськими чеснотами тодішнього Секретаря Ради національної безпеки та оборони України Петра Порошенка, зажадали від  Державного комітету в справах релігій вжити заходи до прижиттєвої канонізації Петра Олексійовича.

Продовжувати читання “В ім’я Порошенка-отця, Порошенка-сина та Духу 5-го каналу”

З Дзержинським у серці: історія Управління Служби безпеки України в Донецькій області

У 2002 році історична наука зазнала тяжкої втрати. У Донецьку накладом у півтори тисячі примірників у суперобкладинці та з передмовою голови Донецької обласної державної адміністрації Віктора Януковича вийшла друком книжка, яка могла би стати ілюстрацію до популярного колись у колах істориків КПРС афоризму: «Історія – це політика, обернена назад». Могла би, але не стала, оскільки оминула, попри помітний тираж, увагу наукової громадськості шахтарського міста. У вільний продаж видана державним коштом книга не надходила, а чомусь розійшлася виключно серед співробітників Управління Служби безпеки України в Донецькій області.

Хоча, як сказано в передмові, освяченій факсимільним підписом Віктора Федорович, «це видання стане цікавим не тільки молодим працівникам служби безпеки, але й масовому читачеві, оскільки в ньому зібрані чудові приклади справжнього, дійового патріотизму, вірного служіння державі й народові України». Тому, заповнюючи інформаційну прогалину, перегорнемо сторінки цього раритету, який неможливо побачити на полицях книгарень, та ознайомимося з «чудовими прикладами» вірного служіння.

Продовжувати читання “З Дзержинським у серці: історія Управління Служби безпеки України в Донецькій області”

«… внаслідок зміни обстановки»

Давно в пам’яті народній стерлись прізвища урядовців часів президента Віктора Ющенка, новітні скандали заступили скандали колишні, але постать «вічно непрохідного» полковника Анатолія Гриценка досі згадується кожного разу, як тільки мова заходить про розкрадання військового майна та підрив обороноздатності держави.

Посаду міністра оборони України Анатолій Степанович обіймав лише два з половиною роки – з лютого 2005 по грудень 2007 – і, напевно, вкрав не так вже й багато в порівнянні з наступниками. Але символом корупції у військовій сфері народний епос зробив саме Гриценка. Причина такої популярності, напевно, полягає в особистих якостях екс-міністра, найбільш відомою рисою характеру якого є нездатність керувати й повна підпорядкованість своїй дружині.

Продовжувати читання “«… внаслідок зміни обстановки»”

«Підорасти» з великої букви

Наша молодість поступово перетворюється на історію… Втім, нинішні 25-річні з недовірою слухають розповіді про те, що на початку 2000-х коїла в Києві весела компанія, осідком якої була квартира судді Апеляційного суду Києва Юрія Василенка та його дружини, адвоката Тетяни Монтян. І навіть сприймають за анекдот постанову Юрія Олександровича про порушення кримінальної справи проти президента Леоніда Кучми, винесену в жовтні 2002-го. А, між тим, все це було.

Тетяна Монтян і Таня-маленька (майбутній народний депутат України Тетяна Чорновол, яка з часом продала ідеали юності й стала обслуговувати найбрудніші корупційні схеми), Девранд (у миру — Анатолій Бондаренко, людина, яка в 2004 році, власне, і придумала слоган «разом нас багато») і Лисий (як не дивно, цим прізвиськом був нагороджений не автор цього допису, а Паша Солодько), подружжя Свистовичів і Мозес з Наталкою та ще безліч усякого люду, який зрання до вечора грюкав дверима квартири Василенків, — усі ми не могли дихати задушливою атмосферою кучмізму й боролися, як могли. А боротися ми вміли…

Продовжувати читання “«Підорасти» з великої букви”

Служба безпеки ради кала

Ось вже півтора роки доблесна Служба безпеки України все ніяк не може приступити до розслідування кримінального провадження відносно полковника поліції Юрія Голубана, який у 2014 році воював з київською хунтою за молоду та горду «Донецьку народну республіку» в складі загону «Восток» на посаді ротного командира з прізвиськом «Вампір», а пізніше перебрався до Києва й прилаштувався служити міністру Авакову. Навіть ухвала Шевченківського райсуду Києва від 8 квітня 2017 року, якою слідчий суддя задовольнив скаргу  народного депутата Ігоря Луценка на бездіяльність СБУ й зобов’язав відомство Василя Грицака розслідувати справу щодо Голубана за ознаками державної зради, ніякою мірою не вплинула на правнуків Дзержинського – кажуть, нема часу займатись державними зрадниками, особливо з числа друзів Авакова.

Продовжувати читання “Служба безпеки ради кала”

Ігор Луценко: Генпрокуратура вийшла на главу держави?

Юриспруденція – це наука, побудована на логічних закономірностях, і з логікою важко боротися. Навіть якщо намагатися ламати закони через коліно, все одно можна отримати результат, несподівано протилежний.

12 травня 2016 року на посаду було призначено генерального прокурора України Юрія Луценка. Менш ніж за місяць по тому, 11 червня 2016 року, підлеглі Юрія Луценка затримали колишнього заступника голови Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Олександра Сухомлина. А сам генеральний прокурор негайно провів з цього приводу брифінг, повідомивши, що за часи Януковича Сухомлин очолював Аукціонний комітет з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля й контролював “газові схеми” Курченка, які полягали у тому, що на спеціальних біржових аукціонах за пільговою ціною продавалась не частина газу, потрібна для потреб населення, а весь скраплений газ, який після цього потрапляв до фірм “младоолігарха” і потім перепродавався на автозаправні станції.
Продовжувати читання “Ігор Луценко: Генпрокуратура вийшла на главу держави?”

«Порошенко, з речами на вихід!»

Сплине небагато часу й Петро Порошенко, напевно, буде гірко каятись у тому, що призначив на посаду генерального прокурора людину без юридичної освіти, яка обслуговує начальственні забаганки, не усвідомлюючи правових наслідків скоєного. Принаймні, після брифінгу Юрія Луценка, який 21 серпня 2018 року повідомив про затримання Олексія Тамразова (колишнього першого заступника голови правління ПАТ «Укргазвидобування» – державного підприємства, яке є найбільшою газовидобувною компанією України), шанси Петра Олексійовича побачити в недалекому майбутньому небо в клітинку різко зросли.  Оскільки вже зараз зусиллями Юрія Віталійовича Генеральна прокуратура зібрала й оприлюднила достатньо доказів для того, щоби повідомити Петру Олексійовичу про підозру у вчиненні злочину на користь, як любить казати генеральний, прости господи, прокурор, «злочинної організації Януковича». І як тільки Порошенко втратить президентську недоторканність, напевно, знайдеться чимало охочих це зробити.

Продовжувати читання “«Порошенко, з речами на вихід!»”

Як море в краплі води…

Інколи в одній фотографії, як море в краплі води, відображається ціла епоха. Одна з таких фотографії, що може вважатись символом тих грандіозних перетворень, які розпочались в Україні внаслідок Революції Гідності (деякі несвідомі громадяни називають її Великою кримінальною революцією, натякаючи на потік криміналітету й шахраїв найрізноманітнішої спеціалізації, що потрапили у владу після втечі президента Януковича), була зроблена в Києві влітку 2013 року. На ній –  маловідомі тоді люди, які за кілька місяців по тому були оголошені моральними авторитетами української нації, стали міністрами, головами обласних державний адміністрацій та членами колегії Міністерства внутрішніх справ України.

Продовжувати читання “Як море в краплі води…”

Антикорупційна афера

Нарешті добігла кінця довготривала епопея з обрання комісії зовнішнього контролю, що має здійснити незалежну оцінку діяльності Національного антикорупційного бюро України. Три «аудитори» – від Верховної Ради України, від Кабміну та від президента – перевірятимуть ефективність, операційну та інституційну незалежність НАБУ, «у тому числі шляхом вибіркового аудиту кримінальних проваджень, досудове розслідування у яких здійснювалося Національним бюро та було завершено».

Щоправда, відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» така перевірка повинна проводитись щороку. Але задоволення від дворічного спектаклю, влаштованого директором НАБУ Ситником та його друзями з американського посольства з метою недопущення обрання невигідних їм членів комісії зовнішнього контролю НАБУ (точніше,  з метою обрання вигідних – на кшталт американського адвоката Марти Борщ, яка урешті-решт відмовилась від високої честі й, перекинувшись у протилежний табір, стала надавати правову допомогу народному депутату Олександру Оніщенку, захищаючи його від переслідування НАБУ), затьмарило той факт, що вже три роки в Україні діє правоохоронний орган, повністю виведений з під-будь якого контролю – судового, парламентського, громадського.

Продовжувати читання “Антикорупційна афера”

Квартирне питання Артема Ситника

«Люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було… Людство любить гроші, з чого б ті не були зроблені, чи зі шкіри, чи з паперу, чи з бронзи або з золота. Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя інколи стукає в їхні серця… звичайні люди… узагалі-то, нагадують попередніх… квартирне питання тільки зіпсувало їх». Ці слова класика цілком можуть охарактеризувати професійних  борців з корупцією, яким українські платники податків щомісяця сплачують по 200 тис. грн., аби ті дотримувались бодай видимості законності – і легковажні вони, і гроші люблять, а тут ще й квартирне питання їх зіпсувало.

Продовжувати читання “Квартирне питання Артема Ситника”

Смерть браконьєра

„Чи був покійний моральною людиною?” – питався Остап Бендер у жалобній промові над могилою Михайла Самуелійовича Паніковського, людини без паспорта. І сам же відповідав: „Ні, покійний не був моральною людиною”.

19 січня 2007 року на харківському цвинтарі над могилою Євгенія Петровича Кушнарьова – колишнього мера Харкова, екс-губернатора Харківської області та екс-керівника Адміністрації Президента Кучми, народного депутата України й голови комітету Верховної Ради з питань правової політики – лунали інші промови. Говорили про великого патріота України, що являв собою взірець законослухняності та відданого служіння своєму народові. Говорили й заяложену фразу про підступну смерть, яка забирає найкращих. Про вічну пам’ять у серцях вдячних харків’ян і всього прогресивного людства. Про гаряче серце, яке перестало битися в палаті інтенсивної терапії Центральної районної лікарні Ізюмського району Харківської області.

Продовжувати читання “Смерть браконьєра”

Явка з повинною

Улітку 2005 року майбутній президент України, а на той час – секретар Ради національної безпеки та оборони України, Петро Порошенко мріяв відправити мене за ґрати. Кажуть, спав і бачив, як мене з заведеними назад руками ведуть по двору Лук’янівського слідчого ізолятора №13, як конвоїр повільно відчиняє двері камери та заштовхує мене всередину. Злі язики стверджували, що прокидався Петро Олексійович після таких снів у доброму настрої, зразу ж телефонував заступнику генерального прокурора України Віктору Шокіну й питав: «Вітю, ну що ти там, Бойка пов’язав?». Віктор Миколайович лише зітхав і говорив, що накопичує матеріали, але ось-ось…

Я тоді працював у «Обозрєвателі» й допікав Порошенку своїми пасквілями про запроваджену ним, прости господи, «судову реформу». Петро Олексійович читав мої статті, смоктав валідол, але єдине, що йому залишалось – це мріяти про мій арешт.

Продовжувати читання “Явка з повинною”

Пройдисвіт у мантії

Недовге, але яскраве правління президента Януковича залишило по собі не тільки нев’янучу пам’ять у серцях киян та гостей столиці, але й цілу плеяду суддів, які покинули край тополь і териконів та разом зі своїми мантіями перебрались до Києва. Кожний з них гідний занесення на скрижалі правничої науки як взірець унікальної донецької правосвідомості, але суддя Шевченківського районного суду Києва Олег Лінник, переведений до столиці указом президента Януковича від 18 липня 2011 року №764, виділяється навіть на тлі своїх земляків.

До роботи в столиці Олег Петрович нужденно трудився суддею Мар’їнського районного суду благословенної Донецької області, а суддею він став виключно через збіг прикрих для себе обставин – у такий спосіб пан Лінник, який працював тоді начальником слідчого відділу податкової міліції Мар’їнської міжрайонної держподаткової інспекції, сховався за суддівською недоторканністю від кримінального переслідування за службове підроблення й зловживання владою.

Продовжувати читання “Пройдисвіт у мантії”

«… пропив залишки свого інтелекту»

7 квітня – знаменний день у житті органів прокуратури. Саме 7 квітня 2013 року Указом Президента №197/2013 був помилуваний зі звільненням від подальшого відбування покарання Луценко Юрій Віталійович, 1964 року народження – майбутній символ законності та правопорядку.

Юрій Луценко став справжнім уособленням реформованої прокуратури, а його перебування на посаді генерального прокурора (з 12 травня до 30 вересня 2016 року – генерального прокурора України) найкраще характеризує слово «уперше». Він став першим генпрокурором без юридичної освіти, задля чого вперше були внесені зміни в профільне законодавство впродовж кількох годин. При ньому кримінальні справи вперше стали продаватись настільки дешево, а прокурорську ієрархію вперше очолила прес-секретар. Саме завдяки Юрію Віталійовичу слово «доброчесність» уперше стало синонімом слова «прокуратура», а хабарі прокурори вперше стали брати не тільки грошима, але й горілкою. І, урешті-решт, Луценко став першим генеральним прокурором, якого суд дозволив називати особою, що пропила залишки свого інтелекту.

Продовжувати читання “«… пропив залишки свого інтелекту»”