Явка з повинною

Улітку 2005 року майбутній президент України, а на той час – секретар Ради національної безпеки та оборони України, Петро Порошенко мріяв відправити мене за ґрати. Кажуть, спав і бачив, як мене з заведеними назад руками ведуть по двору Лук’янівського слідчого ізолятора №13, як конвоїр повільно відчиняє двері камери та заштовхує мене всередину. Злі язики стверджували, що прокидався Петро Олексійович після таких снів у доброму настрої, зразу ж телефонував заступнику генерального прокурора України Віктору Шокіну й питав: «Вітю, ну що ти там, Бойка пов’язав?». Віктор Миколайович лише зітхав і говорив, що накопичує матеріали, але ось-ось…

Я тоді працював у «Обозрєвателі» й допікав Порошенку своїми пасквілями про запроваджену ним, прости господи, «судову реформу». Петро Олексійович читав мої статті, смоктав валідол, але єдине, що йому залишалось – це мріяти про мій арешт.

Читати далі

Оприлюднено в Під мантією тітоньки Феміди | Залишити коментар

Пройдисвіт у мантії

Недовге, але яскраве правління президента Януковича залишило по собі не тільки нев’янучу пам’ять у серцях киян та гостей столиці, але й цілу плеяду суддів, які покинули край тополь і териконів та разом зі своїми мантіями перебрались до Києва. Кожний з них гідний занесення на скрижалі правничої науки як взірець унікальної донецької правосвідомості, але суддя Шевченківського районного суду Києва Олег Лінник, переведений до столиці указом президента Януковича від 18 липня 2011 року №764, виділяється навіть на тлі своїх земляків.

До роботи в столиці Олег Петрович нужденно трудився суддею Мар’їнського районного суду благословенної Донецької області, а суддею він став виключно через збіг прикрих для себе обставин – у такий спосіб пан Лінник, який працював тоді начальником слідчого відділу податкової міліції Мар’їнської міжрайонної держподаткової інспекції, сховався за суддівською недоторканністю від кримінального переслідування за службове підроблення й зловживання владою.

Читати далі

Оприлюднено в Під мантією тітоньки Феміди | 1 коментар

«… пропив залишки свого інтелекту»

7 квітня – знаменний день у житті органів прокуратури. Саме 7 квітня 2013 року Указом Президента №197/2013 був помилуваний зі звільненням від подальшого відбування покарання Луценко Юрій Віталійович, 1964 року народження – майбутній символ законності та правопорядку.

Юрій Луценко став справжнім уособленням реформованої прокуратури, а його перебування на посаді генерального прокурора (з 12 травня до 30 вересня 2016 року – генерального прокурора України) найкраще характеризує слово «уперше». Він став першим генпрокурором без юридичної освіти, задля чого вперше були внесені зміни в профільне законодавство впродовж кількох годин. При ньому кримінальні справи вперше стали продаватись настільки дешево, а прокурорську ієрархію вперше очолила прес-секретар. Саме завдяки Юрію Віталійовичу слово «доброчесність» уперше стало синонімом слова «прокуратура», а хабарі прокурори вперше стали брати не тільки грошима, але й горілкою. І, урешті-решт, Луценко став першим генеральним прокурором, якого суд дозволив називати особою, що пропила залишки свого інтелекту.

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | 1 коментар

«Готування до посягання»

21 січня 2017 року голова Служби безпеки України Василь Грицак приголомшив українську громаду й усе прогресивне людство заявою про те, що під його мудрим керівництвом вдалось запобігти замаху на життя державного діяча. І хоча прізвище потерпілого не називалось, можна лише уявити розпач, який охопив киян та гостей столиці: в Україні державних діячів можна перерахувати на пальцях однієї руки й тому народ гадав, на кого ж посміли зазіхнути супостати – на Олеся Донія, Левка Лук’яненка чи Степана Хмару?

Але коли невдовзі з’ясувалось, що під «державним діячем» Василь Сергійович має на увазі всього-на-всього народного депутата Антона Геращенка, соцмережі наповнились глумом. Бо, погодьмось, дивно називати «державним діячем» людину, яка навіть не володіє державною мовою.

Читати далі

Оприлюднено в "Цілком таємно" | Залишити коментар

З гопників – у законодавці

17553514_626252514250394_8990338335627794112_nБез перебільшення можна сказати, що засуджений у 2012 році за розбій нинішній народний депутат України Євген Дейдей, який досі не відбув покарання, з кінця 2013 року переховується в Києві від органів кримінально-виконавчої системи та набув повноваження народного депутата по підроблених документах, найкраще уособлює той режим, що зараз панує в Україні, а його біографія є стандартною для нової «еліти», що прийшла до влади по трупах учасників акцій протесту.

“Едгар: цинічний ґвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів”. (Лесь Подерев’янський, “Король Літр”)

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | 5s коментарів

Яблучко від яблуньки…

На численні прохання трудящих публікую вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 січня 2011 року, яким за шахрайство був засуджений Дейдей Сергій Якович – батько народного депутата VIII скликання Дейдея Євгена Сергійовича. Вирок Дейдею-старшому був проголошений за три тижні до того, як слідчим Суворовського райвідділу міліції був затриманий і Дейдей-молодший. Щоправда, на відміну від батька, майбутній народний депутат промишляв не шахрайством, а розбоєм.

Треба сказати, що родина Дейдеїв з міста Рені Одеської області дуже колоритна. Окрім батька, Сергія Яковича, 22 жовтня 1954 року народження, який потрапив на лаву підсудних, будучи депутатом Ренійської міськради, та засудженого за розбій вироком Суворовського районного суду від 23 березня 2012 року його сина Євгена Сергійовича, 12 липня 1987 року народження, родину Дейдеїв гідно представляє ще один син шахрая – Дмитро Сергійович, 13 червня 1985 року народження, який нині проживає в Одесі. Якимсь дивом Дмитру вдалось уникнути судимості попри те, що він разом зі своїм братом (у майбутньому – засудженим за розбій народним депутатом України VIII скликання) увірвався на квартиру судді Ренійського районного суду Анатолія Заїкіна й намагався побити жерця Феміди.

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | Залишити коментар

«Бойовий шлях» Євгена Дейдея

23 березня 2012 року Суворовський районний суд Одеси розглянув цілком буденну кримінальну справу по обвинуваченню в розбійних нападах двох дрібних гоп-стопників – 25-річного Євгена Дейдея та 24-річного Олексія Ляховольського. Обидва злочинці були засуджені до 5 років позбавлення волі з іспитовим терміном у 3 роки. Але трапилось чудо – в Україні вибухнула Революція Гідності й наприкінці вересня 2014 року з архіву Суворовського райсуду зникла кримінальна справа, по якій були засуджені за розбій два бандюки. Натомість країна отримала двох видатних законотворців від політичної партії “Народний Фронт” – народного депутата України Євгена Сергійовича Дейдея та його помічника-консультанта Олексія Юрійовича Ляховольського.

Втім, не всі документи з матеріалів справи народному депутату Дейдею вдалось знищити за допомогою міністра внутрішніх справ Авакова. І сам вирок, і ухвала суду про відбуття Ляховольським іспитового терміну (Дейдей іспитовий термін так і не відбув, оскільки з кінця 2013 року переховується від органів кримінально-виконавчої системи) залишились в Єдиному реєстрі судових рішень. Нижче подається повний текст цих документів.

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | 13s коментарів

Безпам’ятний Тарута

Народний депутат України й, за сумісництвом, співвласник російської компанії «Індустріальний союз Донбасу» Сергій Тарута останнім часом зовсім забув, що це він у квітні 2014 року запросив нинішнього «главу ДНР» Захарченка патрулювати Донецьк та охороняти резиденцію Ахметова.

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | 2s коментарів

Неспростовний доказ (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

Доки політично стурбовані громадяни сперечаються, чи є справжніми записи розмов, зроблені колись у кабінеті Президента України Леоніда Кучми, доки черговий Генеральний прокурор збирає гроші на чергову експертизу „плівочок”, мусимо відповідально заявити – ніякої експертизи не потрібно. Бо ще в 2003 році з Запоріжжя абсолютно безкоштовно надійшло підтвердження того, що записи є справжніми, а вміщені на них розмови повністю відповідають дійсності.

Строго кажучи, випробуванню на автентичність була піддана не вся фонотека колишнього майора Держохорони Миколи Мельниченка, а лише один епізод. Але цінність висновку надає та обставина, що його достеменність була підтверджена суддею, навіть не просто суддею, а головою Апеляційного суду Запорізької області, у присутності співробітника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Власне, мова йде про той сюжет, де персонаж з голосом, ну дуже схожим на голос Кучми, дає оцінку українським суддям, кажучи, що: „суддів, блядь, набрали, ну вони й подонкі”.

Читати далі

Оприлюднено в Під мантією тітоньки Феміди | Залишити коментар

Володимир Бойко: «Фактично, спорт в Україні знищений»

1Відомий журналіст-розслідувач та професійний спортсмен-парашутист Володимир Бойко розповів, як українські спортсмени стають «рабами» в руках чиновників.

Повний текст інтерв’ю, яке в скороченому вигляді вийшло в Інтернет-виданні “Ракурс”.  Розмову вів Станіслав Кондратьєв

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | Залишити коментар

Лікування жадібності (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

5aa94fb35ce321d77e1544fb8a32231829cff443Ця історія трапилась ще за царя Панька, коли дерева були високими, трава – зеленою, а майбутній начальник Головного слідчого управління МВС України Василь Фаринник – суддею Київського районного суду міста Донецька. Треба сказати, що в ті часи Василь Іванович мав репутацію порядної людини, вільнодумця й трохи опозиціонера. Принаймні, в юридичних колах Донеччини довго пригадували, як він у 90-х роках задовольнив позов адвоката Сергія Салова до держави Україна про виплату вкладу в колишньому Ощадбанку СРСР, проіндексованого відповідно до рівня інфляції.

Читати далі

Оприлюднено в Під мантією тітоньки Феміди | 3s коментарів

Самка богомола. Частина 5

Цілком можливо, що історія про подвиги київської фарцовщиці так ніколи б і не стала надбанням громадськості, якби не балакучість суддів з Шевченківського та Печерського райсудів столиці, що стали вихвалятися перед колегами з інших районів своїми заробітками. Взагалі-то суддівська етика, і пан Маляренко це може підтвердити, передбачає, що жерці Феміди не повинні хизуватися статками й розповідати, скільки саме вони взяли з клієнта за написання того чи іншого рішення – усі судді в Україні є рівними та незалежними, тож подібні розмови будуть лише породжувати нездорову конкуренцію. Бо погодьмося, чи буде приємно „їхній честі” з якого-небудь Василькова довідатися, що в той час, як він горбатиться за нещасну тисячу доларів на місяць, його столичний брат по цеху бере вдесятеро більше лише за один вирок чи постанову?

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | 2s коментарів

Самка богомола. Частина 4

Завдяки неординарній постаті Віктора Януковича політично свідомі громадяни України нині непогано розбираються в питаннях кримінального права, а найбільш просунуті можуть навіть порахувати строки погашення судимості за пограбування чи нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Тому подання ГУБОЗ відносно американського громадянина, який начебто не повідомив офіційним органам про свою колишню судимість не могла пройти повз нашої уваги, оскільки судимість не буває колишньою – вона або є, або її немає.

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | 1 коментар

Самка богомола. Частина 3

Взагалі-то, богомоли – комахи корисні й цікаві. Щоправда, є в них одна особливість: самиці після недовгого кохання мають звичку з’їдати своїх кавалерів. Серед самок людей також інколи трапляються подібні індивідууми. Одну таку самицю мав нагоду спостерігати впродовж кількох років колишній співробітник спецпідрозділу міліції охорони „Титан-1” Микола Прокопчук, який охороняв Оксану Мороз та її колишнього чоловіка. Сподіваємося, що інтерв’ю з цією поінформованою людиною прикрасить нашу повість.

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | Залишити коментар

Самка богомола. Частина 2

336019_3

Шкода, звісно, що найкраща подруга, кума й компаньйон пані Мороз Олена Кучма (Франчук) досі не допомогла внести ясність в одне делікатне питання – а скільки ж років героїнів нашої скорботної повісті? Оскільки Оксана Сергіївна користується одночасно трьома паспортами громадянина України, де зазначені різні роки її народження – 1961, 1962 і 1968 – встановити це шляхом спрямування запиту до адресного бюро неможливо. Втім, судячи з її зовнішності, її вік чи навряд відповідає тому паспорту, по якому зареєстроване підприємство „Арт-плюс”. Скоріше за все, Мороз народилася або в 1961 або в 1962 році й це знає достеменно лише вона сама та її матір Тамара Андріївна.

Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | Залишити коментар

Самка богомола. Частина 1

Далекого вже 2005 року в Інтернет-виданні “Обозреватель” вийшла моя повість “Самка богомола” про куму тодішнього президента України Віктора Ющенка – колишню бандитську “маруху” з угруповання Авдишева Оксану Мороз, що називала себе Оксаною Хант. І хоча з технічних причин повість зникла з архіву “Обозу” під час чергової модифікації програмового забезпечення сайту, уривки з “Самки” досі згадуються й цитуються (щоправда, здебільшого без зазначення автора).

Тому я вирішив на радість читачам опублікувати авторський текст повісті “Самка богомола”, що колись вивів “Обозреватель” на першу позицію в укрнеті. Зустрічайте. Читати далі

Оприлюднено в Високі достойники | 1 коментар

Як СБУ за німецьким послом шпигувала

neglasnyie-sledstvennyieІсторія з незаконним прослуховуванням Службою безпеки України телефонів Надзвичайного й Повноважного Посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні Крістофа Вайля свідчить не тільки про кричущий непрофесіоналізм керівництва СБУ (бо інакше б про ці неординарні заходи не стало б відомо широкому загалу), але й слугує ілюстрацією однієї з, так би мовити, «технологічних схем» негласних оперативно-розшукових дій.

Як ми вже писали, переважна більшість так званих «літерних» заходів – зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, обстеження житла, спостереження за особою тощо – здійснюється в межах кримінальних проваджень на підставі ухвали слідчого судді, винесеної за результатом розгляду клопотання слідчого або детектива НАБУ, згідно з порядком, встановленим главою 21 Кримінального процесуального кодексу України. Але так буває не завжди.

Читати далі

Оприлюднено в "Цілком таємно" | 2s коментарів

Зустріч на «Віслі»

konkurs_syshhikПродовжуючи розповідь про колосальний масив таємної інформації, втрачений співробітниками Національного антикорупційного бюро України, пропоную читацькій громадськості поближче познайомитись з методами візуального спостереження. Це зробити тим простіше, що на втраченій НАБУїном флешці міститься чимало звітів ВС за об’єктами, що становлять інтерес для детективів НАБУ.

Один з таких об’єктів, за яким було встановлено цілодобове спостереження зі стаціонарного поста й якому в НАБУ дали кодову назву «Вісла», розташований по вулиці Лобановського в селищі міського типу Козин Обухівського району Київської області. Думаю, люди, зазначені в зведеннях під псевдонімами «Павук», «Комар», «Хрущ» тощо, легко себе впізнають. Тим більше, що в на об’єкт «Вісла» заїжджав автомобіль «ROLLS-ROYCE» чорного кольору д.н.з. АА 4185 AA. І хоча це – номер  прикриття (насправді державний номерний знак АА 4185 AA належить автомобілю Nissan X-Trail), подібні авто, погодьмось, можна перерахувати в Україні по пальцях.

Читати далі

Оприлюднено в "Цілком таємно" | 1 коментар

Ліквідація неписьменності (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

im578x383-coverСуддя Ворошиловського районного суду Донецька Олександр Прокопович Мусієнко мав безліч чеснот: був невибагливим до умов утримування, брав корм з рук, міг винести будь-яке судове рішення без огляду на всілякі формальності типу Конституції та законів України. Але була в нього й одна вада. Він абсолютно не знав української мови. Тобто, взагалі. У буквах ледь орієнтувався. На самому початку 2000-х років та ще й у Донецьку ця особливість організму Олександра Прокоповича йому сильно не дошкуляла, аж доки однієї лихої години на розгляд до судді Мусієнка не потрапила моя позовна заява.

Читати далі

Оприлюднено в Під мантією тітоньки Феміди | 1 коментар

Легенди донецького кривосуддя (зі збірки оповідань «Під мантією тітоньки Феміди»)

sud_femidaВ юридичних колах Донеччини колись побутувала легенда, що на початку 2000-х років тодішній голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Васильович Кондратьєв на обласній конференції суддів закликав жерців Феміди розглядати справи за моєю участю, як виняток, відповідно до закону. Треба сказати, що судді в більшості своїй цієї рекомендації дотримувались і на скандал намагались не нариватись.

Звісно, були винятки. Наприклад, мадам Крупко з Ворошиловського районного суду Донецька, який донеччани споконвіку називали Вор-судом – трохи схожа на опудало, з повадками, лексиконом і юридичними знаннями на рівні алкашки з донецького Критого ринку. Як пащекують злі язики, суддя Крупко законні та обґрунтовані рішення безплатно ніколи не виносила. І я в це вірю, позаяк бачив її за роботою.

Читати далі

Оприлюднено в Під мантією тітоньки Феміди | Залишити коментар